Хочете бути справді модними? Не забудьте про погляд. 9-ий жижекіанський урок.

Хочете бути справді модними? Ось одна порада: зневажливо ставтеся до римейків старих науково-фантастичних фільмів. «Війна світів» з пришелепкуватим фанатом саєнтології у головній ролі? Ви напевне жартуєте. Тільки фільм 1953-го року! «День, коли зупинилась Земля» з Кіану Рівзом? Хіба можна цю картину серйозно порівнювати з оригінальним фільмом 1951-го? І хто ж, при здоровому глузді, наважиться припустити, що римейк «Забороненої планети», реліз якого очікується у 2010-му, хоча б близько підбереться до бездоганності картини Фреда Вілкокса?

Хоча мода і те, що до неї відносять, завжди покладалася на певний різновид снобізму, така відповідь навряд чи дозволить нам зрозуміти, чому одні речі стають трендовими і є ознакою «просунутого смаку», тоді як інші у справжнього тренд-гіка здатні хіба що викликати поблажливу посмішку.

Думаю звернення на теорії «відмінності» П’єра Бурдьє могло б принести тут певну користь. Для Бурдьє суспільство організовує свій культурний капітал за тією ж диференціальною логікою, що й мова. За цією системою найбільш рідкісна диференціальна ознака набуває найбільшої вартості, тоді як ознака, що зустрічається найчастіше, вартість, відповідно, втрачає. Прикладів такого функціонування відмінності у суспільстві є дуже багато – від культур десь у Африці, що практикують штучне видовження шиї, чи середньовічної практики споживання спецій, і особливо перцю, до наших сучасних «тьолочок», які носять як знак відмінності у своїх луї-вітонівських сумочках карликових тер’єрів. Власне диференціальна природа такої відмінності спричиняє те, що сама суть відмінності, в певному сенсі, не має значення. Важливо лише те, щоб вона була справді дефіцитною. Коли ж ознака демократизується, як це сталося, до прикладу, з тим же перцем після відкриття європейцями морського шляху на Схід, її вартість як означника культурного та соціального капіталу швидко і невпинно деградує. Перець все ще залишається тим же перцем, однак тепер вже рідко кому прийде в голову розносити його на величезних тарелях як кульмінаційний пункт світського рауту.

Отже, зрозуміло, аби бути трендовою, річ має бути наділена певною ознакою, що є дефіцитною у конкретному суспільстві. Втім, якби самого дефіциту було достатньо, то поняття тренду було б поховане під нестримною навалою культурних фактів, які лише маргінально представлені у певній культурі в конкретну епоху. Адже не секрет, що в кожний конкретний момент існує значно більше меншинних культурних артефактів та преференцій, аніж тих, що належать до мейнстриму. Чому ж тоді одні дефіцитні ознаки, та артефакти, наділені ними, стать трендовими, тоді як на інших і далі дивляться, як на історичний мотлох? Наважуся на припущення, що справжній тренд, на відміну від звичайного маргінального смаку, який може бути неприйнятним, застарілим чи й просто mauvais, включає у себе вимір того, що Лакан визначив як погляд.

Ми можемо побачити, яким чином вимір погляду функціонує у мистецтві, на прикладі, скажімо, тривалого ностальгічного зачарування чорно-білими нуарівськими фільмами, властивого нашій епосі. Безперечно, для сучасного глядача сюжет і навіть сама гра акторів, напевне, видасться наївно-кумедною. Те, що їх зачаровує, що робить ці фільми об’єктами артистичного захоплення – це сам погляд іншого, наївного глядача, яким міг безпосередньо перейматися подіями на екрані. Тобто великою мірою сучасний глядач шукає у таких фільмах не скільки захоплюючого образу, скільки захоплюючого погляду, за допомогою якого він міг би оглядати цей фільм, майже буквально дивлячись на нього чужими очима. І ця логіка не обмежується виключно жанром нуару. Так у мистецтві кемпу істинний поціновувач, який знає, у чому тут дійсно справа, знаходить погляд ортодоксального (традиціоналістського чи модерністського) культурного сноба, у якого таке мистецтво може викликати хіба зневагу та обурення, в авангарді – погляд безкомпромісних ранніх авангардистів, охоплених месіанською вірою у своє мистецтво та його здатністю перетворювати світ, і, як це переконливо показала С’юзен Зонгат у своєму неперевершеному есе, така структурна логіка може поширюватися навіть на морально неприйнятне тоталітарне мистецтво.

Однак схоже, що сьогодні, в добу, якщо мені буде дозволено так виразитися, пізнього постмодерну, ця логіка трендової ностальгії пройшла ще один виток. Справжній кемпер сьогодні почуває не стільки ностальгію за якимось чистим, автентичним чи наївним поглядом. Те, що заворожує його – це сам погляд постмодерного іроніста, ностальгія за тією культурною епохою та чуттєвістю, коли у культурі ще було місце для безпосередньої постмодерної іронії.

І наостанок варто зазначити, що погляд – це саме те місце, де у нейтральну, здавалося б, відмінність проникає панівна ідеологія. Тоді як, як ми вже бачили, сама диференціальна ознака є переважно випадковою і не має жодного іншого сенсу, окрім своєї дефіцитності, саме панівна ідеологія визначає те, які об’єкти та культурні преференції у даній конкретній суспільно-історичній ситуації будуть наддетерміновані виміром погляду. Виміром, без якого вони швидко перетворяться на безглуздо-жалюгідний історичний мотлох.