Епоха Ющенка: це не я, це не я

Пам’ятаєте анекдот про їжачка, який займався посиленим самонавіюванням? Сівши на пеньок, він почав запевняти себе, що не пукне. Коли ж невідворотне все таки сталося, їжачок кинувся повторювати як мантру: це не я, це не я… Цей дитячий анекдот про елементарне заперечення реальності згадався мені вчора, коли я дивився виступ Віри Ульянченко у штабі діючого президента. Була десь сьома тридцять вечора, до закриття дільниць залишилось менше півгодини, у штабі просто не могли не знати проміжних результатів екзит-полів, навіть якщо до початку виборів у когось із найбільш недружніх з реальністю штабістів все ще залишалися якісь ілюзії. І от, на запитання журналістів, як вона оцінює шанси свого шефа, Віра прорекла: «Ми впевнені, що Віктор Ющенко буде змагатися у другому турі».

 

Як на мене ця ситуація є взірцевою для всієї п’ятилітки Ющенка. Якщо є характеристика, яка найбільш точно схоплює епоху його президентства, то саме таке інфантильне та вперте заперечення базових координат реальності. Що ж, як би ми не оцінювали результати першого туру виборів, один факт залишається незаперечним: вчора епоха Ющенка добігла свого (а)логічного кінця. Я можу собі тільки уявити, як почувається пан Ющенко сьогодні: трохи розчарований, а ще більше ображений на народ, який так його і не зрозумів, але заразом десь у глибині душі щасливий та вдячний, що тягар, який сама історія звалила йому на плечі і нести який йому було незмовно важко, нарешті звідти звалився. І лише одна річ, напевне, не дає йому спокою: ця нахабна вертихвістка, Юлька-бурулька, як він і боявся усі ці роки, таки його обскакала. Вчора, 17-го січня 2010 року найбільший кошмар Віктора Андрійовича Ющенка, кошмар, який переслідував його чи не від першого дня його президентства, став реальністю. І хіба зможе хтось пояснити цьому загрузлому у власних ілюзіях чоловікові, що він став жертвою фатуму, який він накликав на свою голову власними ж руками. Присвятивши п’ять років свого правління безнастанним намаганням не допустити обрання Тимошенко президентом у 2010-му році, він зробив все для того, щоб це обрання стало цілком реальним. Не здивуюся, якщо 7 лютого Ющенко голосуватиме за Януковича і всім серцем прагнутиме його перемоги. Що ж, ми повинні подякувати йому хоча б за те, що матимемо змогу зробити інший вибір.