Епоха хамства. Що нам очікувати від режиму Януковича

Нещодавно моїй сестрі довелося їхати на роботу на таксі. Оскільки по телефону машини не викликалися, вона зловила попутку. Водій хотів одну суму. Вона назвала іншу. Водій погодився, сказавши, що тоді він спробує взяти ще одного пасажира. Вона не заперечувала. Інший пасажир по дорозі їм так і не трапився, і моїй сестрі довелося за її зекономлені кілька гривень цілу дорогу слухати наскільки у нас високі ціни на бензин, які низькі тарифи і як бідним таксистам доводиться крутитися між непомірними витратами і скупістю клієнтів. Коли через півгодини капання на мозки вона не витримала і сказала, що в принципі вона нікого не змушувала її везти і водій міг просто їхати собі по своїх справах, той оскаженів. Жахливими матюками він розповів їй, що «їх тут понаєхало», що «ми всі жлоби» і що їй краще «закрити єбало, бо він зараз її переїбе». Припускаю, що так би і трапилося, але на щастя вона сиділа на задньому сидінні і ця додаткова відстань хоч якось стримувала лють цього придурка. На щастя все обійшлося. З тремтячими руками сестра вийшла з машини і нормально доїхала на роботу.

 

Я майже впевнений, що вчора цей водій голосував за Януковича. Його риторика, його тупа агресія і безоглядне хамство, яке дозволяє йому називати людину жлобом, а заразом ледь не кидатися з кулаками на беззахисну дівчину, робить його майже досконалим електоратом іншого хама – людини з двома судимостями, майже відсутнім IQ та кулацьким поглядом на політику. На жаль, припускаю, що найближчими роками таке неприкрите хамство в Україні стане не просто побутовим, але й системним. Усім нормальним громадянам нашої країни варто бути готовими до закручування гайок та наступу бандитських цінностей. Саме тому я спробував скласти короткий список того, чого ми можемо очікувати від режиму Я. Адже, якщо ми будемо наперед знати, чого очікувати, зламати нас як суспільство буде набагато важче.

 

Отже, в політичній сфері думаю можна очікувати послідовних спроб підм'яти під себе усю політичну арену країни, що швидше всього розпочнеться з дострокових парламентських виборів. Янукович-президент – це не Янукович-прем’єр, і спроб розв'язати питання за допомогою сили буде все більше. В політику знову по трохи повернеться страх. Братки швидко поставлять під контроль владну вертикаль і охочих сказати «фе» з часом буде дедалі менше. Політика як така буде на якомусь етапі поставлена поза законом, і Україна потроху перетворюватиметься на паханат на зразок Росії чи Узбекистану. Свободі слова, яка так анархічно розквітла за останню п’ятилітку, доведеться захищатися. Загалом свободи стане менше. Конституційне право на вибір, як за режиму пізнього Кучми, буде поставлене під загрозу. Незгода з режимом криміналізуватиметься. Вуличну політику визначатимуть бритоголові недолюдки, поки міліція перекурюватиме в підворітні. Янукович-президент – це бандитська влада в прямому значенні цього слова, а відтак очікувати, що вона дискутуватиме з кимось у дусі британської Палати лордів, було б безглуздям.

 

В економічній сфері Янукович – це системний непотизм та подальше тривання тих неоколоніальних економічних відносин, які склалися в Україні за роки незалежності, з їх залежністю від третьосвітнього за своєю суттю експорту сировини та продуктів з низькою надлишковою вартістю у країни першого світу. Не думаю, що ситуація була б кардинально відмінною за президентства Юлії Тимошенко. В принципі жодна сторона не була б спроможною на якісь осмислені дії та структурні реформи в економіці. Люмпенпролетаріат сходу країни ще матиме змогу переконатися, що Я, як ставленик великого капіталу, чхати хотів на їхні соціальні стандарти. Загалом суспільна нерівність поглиблюватиметься, а формування середнього класу і економіки, зорієнтованої на його потреби, сповільниться. Більше стане бутіків та майбахів. Попри поразку Тимошенко, не думаю, що продажі в Louis Vuitton постраждають, але “українських хат» може стати менше.

 

В сфері культури ми матимемо сумну нагоду бачити подальше утвердження хамських стандартів та практик. Суміш совєтського кічу та сучасної російської попси ще більше визначатиме культурне обличчя нашої країни. Загалом можна очікувати на войовничу табачниканізацію історії та азаровщину в мовній політиці. Кому не подобатиметься, режим у дусі вже згаданого водія таксі ввічливо запропонує «закрити єбало». Про подолання постколоніальних негараздів української культури можна буде тільки мріяти. В найближчі кілька років її доведеться радше захищати.

 

І все ж, я вважаю, що прихід Я до влади не є таким небезпечним, яким він був би у 2004-му році. Що б нам не говорили різні ганни герман та інші недолугі людці, Помаранчева революція не пройшла для українського суспільства даремне. Сьогодні це суспільство значно сильніше і здатніше до відстоювання своєї гідності, ніж ганнам може здатися, чи, радше, хотілося б думати. Янукович ще матиме нагоду переконатися, що українці не змирилися з тим, що на посаду президента їхньої країни був обраний тупоголовий екс-зек. Головне для нас сьогодні не мовчати і давати відсіч кожного разу, коли ця особа намагатиметься перетворити країну на зону з відповідними цінностями та звичками. Бо так йому звичніше. Наше гасло має стати «Ні кроку назад» і ми повинні бути готовими захищати свою позицію усіма способами, навіть найрадикальнішими. Я готовий, і сподіваюсь, що ви також!