тероризм

На жаль є втрати…

Коли я був дитиною, то думав, що останній підірваний поїзд зійшов з рейок під час «Великої вітчизняної війни», а якби комусь і прийшло в голову здійснити щось подібне у наш час, то це неодмінно було б наслідком якогось прикрого непорозуміння. Просторами совєтського фольклору навіть ходив такий анекдот – про старого партизана, який так і не зрозумів, що війна вже давно закінчилась і досі пускав під укіс поїзди. Втім, з часів мого дитинства багато чого змінилося. Сьогодні вибух бомби десь на велелюдному ринку або теракт під поліцейським відділком нікого вже не дивує. І не лише на вічно вибуховому Близькому Сході. Сусідня нам Росія з її досі нерозв’язаними імперськими конфліктами вже давно страждає від терористичних атак, які відіграють у функціонуванні владної системи доволі двозначну роль, що вкотре підтвердилося суперечливою історією вибухів 1999-го, які дали старт Другій чеченській війні та карколомній політичній кар’єрі Путіна.

Фантазії звільнення. Томас Каваляускас

Як зазначає Томас Каваліаускас, ніхто в центрально-східній Європі і не підозрював, що як тільки боротьба за незалежність завершиться, демократія стане пародією самої себе.

Подія, яка змінила світ

Мене, як і переважну більшість американців, події 11 вересня 2001 року застали абсолютно зненацька. У мою кімнату у гуртожитку увірвався мій товариш, такий собі гік, помішаний на зброї, і з дурнуватою посмішкою на обличчі заявив, що хтось бомбить Нью-Йорк. Виплутуючись із тенетів сну, я з недовірою сприйняв його слова. Атакують США? Кому при здоровому розумі може прийти таке в голову. Після тріумфальних для США 90-их одне припущення, що хтось може відкрито кинути їй виклик,  видавалося неможливим.