Просте питання зі складною відповіддю

Що означає бути українцем? Просте питання, але зі складною відповіддю. Формально відповідь має бути універсальною. Дайте визначення «що значить бути поляком чи грузином», лише замість слів «грузинський» та «польський» підставте «український».

Будь-який поляк вам скаже, що бути поляком означає вважати своєю батьківщиною Польщу, а польську мову та культуру своєю рідною, та відповідно ставитись до них. Батьківщину – любити та захищати, мовою говорити, а культуру берегти, споживати та розвивати. Але чи багато українців мають таке ж ставлення? На жаль, більшість наших громадян не те що не люблять чи не розвивають українське – в кращому випадку «просто» соромляться цього. Зазвичай – зневажають та ненавидять.

Вони здатні називати себе «українськими» лише в сполученні зі словом «громадяни». І, звичайно, не через бажання бути ними, а тому що так склалось. Опинились не в тому місці, не в той час.

Не хочу пояснювати, чому так склалось. Чому люди не поважають самі ж себе, своїх батьків, рідних, друзів. Хто задавав це питання собі, вже мав би знайти відповідь.

Мій друг вважає, що проблему можна вирішити лише ампутувавши хворе місце. Він готовий віддати пів країни (зрозуміло яку її частину і кому), щоб позбутись тягаря та нарешті почати рухатись вперед. Інший товариш вірить, що лише засвоївши (усвідомивши) всім населенням спільний травматичний досвід (Голодомор) та засудивши російський комунізм можна вилікувати хвору психіку країни.

Особисто я не впевнений, чи варто ділити Україну. Я все ще надіюсь, що країну можна вилікувати, достукатись до зомбованих сердець. Щодо злочинів російського комунізму – тут питання однозначне: винуватці смертей та поламаних життів мають нести покарання. Навіть якщо вони вже померли. Злочинці мають бути названі. І не тільки в Україні, а й у всьому світі. І, тим паче, в Росії. Для російських громадян – це також єдиний порятунок. Десятки мільйонів душ чекають на справедливість. Й головне, що більшість з них – з тієї ж південно-східної України, яка найбільше постраждала від Голодомору, але яка найвпертіше не хоче визнати факт його існування.

Відновлення історичної справедливості – це перший необхідний крок до побудови успішної країни, сильної нації. Перед нами ще стоять невирішені питання не лише засудження злочинів російського комунізму, Голодомору, визнання УПА. Ми маємо переглянути цілу історії України й захисти пам'ять її героїв.

Проте, гідна історія – це лише можливість побудови гідного суспільства та майбутнього. Ми позбудемось комплексу меншовартості. Зрозуміємо, що майбутнє - не за важкою промисловістю позаминулого століття. Майбутнє – за свіжими ідеями, думками. Не будемо боятись творити нове в культурі, науці, житті. Кожна людина має в собі величезні здібності, які чекають на те, щоб їх відкрили. А для того, щоб відкрити свої можливості, потрібно не боятись стати вільними, стати самими собою, могти просто та з гордістю сказати: «Я – українець».