Вчинок (фр. acte) Лакан розрізняє звичайну «поведінку», яка властива будь-яким тваринам, та «вчинки», що мають символічний характер, і на які здатна виключно людина. Фундаментальною характеристикою вчинку є те, що дієвець несе за неї відповідальність. Таким чином поняття «вчинку» набуває етичного виміру.

Однак, психоаналітичне розуміння відповідальності значно відрізняється від правового, оскільки поняття відповідальності пов’язане з питанням наміру, яке у психоаналізі було ускладнене відкриттям того, що на додачу до його свідомих планів, суб’єкт також має несвідомі наміри. Таким чином суб’єкт може здійснити вчинок, який він вважатиме ненавмисним, але який у ході аналізу пояснюється як результат його несвідомого бажання. Фройд назвав такі вчинки «парапрактикою» або «помилковими діями» (фр. acte manque). Втім, вони є помилковими лише з точки зору свідомих намірів, оскільки вони цілком успішно надають вираження несвідомим бажанням. Тоді як з юридичного погляду суб’єкта не можна вважати винним у вбивстві, якщо не доведено, що його дії були навмисними, під час психоаналітичного лікування від суб’єкта вимагається взяти на себе відповідальність навіть за його несвідомі бажання, виражені у його вчинках. Таким чином він повинен розпізнати навіть, здавалося б, випадкові дії як істинні вчинки, що виражають намір, хоча й несвідомий, і прийняти цей намір як свій сласний. До істинних вчинків не належить ані «інсценування» (Лакан використовував англомовний термін «acting out» як відповідник німецького терміну «Agieren» Фройда), ані «перехід до дії» (фр. passage a l’acte), оскільки суб’єкт не приймає відповідальності за бажання, виражене у цих діях.

Етика психоаналізу також вимагає від аналітика прийняти відповідальність за його вчинки, тобто за його інтервенції під час лікування. У цих інтервенціях аналітик повинен керуватися відповідним бажанням, яке Лакан називає бажанням аналітика. Інтервенція може мати статус істинного психоаналітичного вчинку тільки тоді, коли вона успішно виражає бажання аналітика, іншими словами, тоді, коли вона допомагає аналізантові рухатися до кінця аналізу. Детальному обговоренню природи психоаналітичного вчинку Лакан присвячує цілий рік свого семінару (1967-68-го).

Помилкова дія є, як вже зазначалося, успішною з точки зору несвідомого. Однак цей успіх є лише частковим, оскільки несвідоме бажання виражається у викривленій формі. Звідси випливає, що коли воно повністю і свідомо приймається, то «єдиним справді успішним вчинком є самогубство», оскільки тільки тоді він виражає намір, що є заразом свідомим та несвідомим, свідоме прийняття несвідомого потягу до смерті (з іншого боку, імпульсивне самогубство є не автентичним вчинком, а, швидше всього, переходом до дії). Таким чином потяг до смерті є тісно пов’язаним у теорії Лакана з етичним виміром (див., наприклад, його обговорення Емпедокла у «Ecrits» та Антігони у сьомому томі семінару за 1959-1960-ий рік).