Аарон Шустер:

Ну і на додачу до нової книжки ось таке свіже відео з Жижеком, яке може слугувати хорошим вступом до тих проблем, які Славой обговорює у "Живучи при кінці часів"

Вибачаюсь перед читачами Провода за доволі тривале мовчання. Я трохи вештався Європою, а трохи лінувався. Але щоб якось замолити свої гріхи, в мене для вас щось є - "Живучи в останні часи", найсвіжіша на сьогодні книжка Жижека, найактуальніший аналіз ідеологічного клімату нашого глобалізованого світу від одно з найкращих мислителів сучасності, і мого улюбленого, як ви всі знаєте. Хоча якість скану можливо не найкраща, я чесно зробив свій бест. Книжку повністю я ще не читав, тож не сподівайтеся на рецензію, та й загалом, рецензувати Жижека - це майже те ж саме, що рецензувати Александрійську бібліотеку. Єдине, що мені одразу впало у вічі - це все більша, скажем так, "залежність" Жижека від понятійної системи та парадигми думки Алена Бадью - приховані алюзії, відверті цитування, бадьюанські терміни, такі як Подія, суб'єкт, посилання на улюбленого Бадью Платона та матеріалістично перечитаного ним апостола Павла.

Спостерігаючи за тим, як режим Януковича вправно взявся за демонтаж усіх, хай і не таких численних завоювань Помаранчевої революції (завоювань, які в першу чергу стосуються рівня свободи у нашій країні), не один український патріот задався, напевне, давнім леніністським питанням: що робити? Як можуть громадяни захистити свої права та свободи від нахабних зазіхань біло-блакитної братії? Провід також задався подібним питанням. На нашу думку, найкращий спосіб захисту – це залишатися вірним тій події, яку ми спільно пережили восени 2004-го року.

Чи правильно вважати, що нація, яка живе на певній території протягом певного часу має право на власну державність на цій території? Більшість вважає, що так. Бо це логічно та справедливо. Але, на жаль, це логіка «ідеального» світу, в якому ми з вами, теж на жаль, не живемо. Ми живемо, жили та житимемо в світі керованому «законом джунглів», де виживають сильніші. І ці сильніші вигризають своє право на місце під сонцем. З точки зору травоїдних, існування хижаків теж може здаватись не справедливим. Але хижаків міркування своїх жертв не хвилює. Пора забути про справедливість та логіку. Час зрозуміти – доки ти не хижак, ти завжди залишатимешся жертвою. Вибирайте, панове, ким вам бути: апелювати в кайданах до Справедливості, чи зламати хребта своєму ворогу? Житимуть сильніші.

Поки в країні панує веселий передноворічний настрій і вся увага громадян прикута до ялинок, якось непоміченою може пройти ще одна дуже хороша подія. На днях видавництво "Кальварія" опублікувало нарешті роман-бестселер Марка Геддона "Дивний випадок з собакою серед ночі".

Ця історія, побачена і розказана очима  хлопчика-аутиста, для мене особисто належить до категорії унікальних книжок. Тобто таких, які існують тільки в одному екземплярі. Можуть бути романи кращі або гірші, більш чи менш вдалі, але унікальні книжки завжди залишаються поза конкуренцією. Чесно кажучи, я навіть якось подумував зробити переклад самостійно і по трохи викладати її для читачів Провода. Благо, що тепер мені не доведеться цього робити. 

І оскільки українські книговидавці нарешті спромоглися видати Геддона, то Провід вирішив підкинути їм ще кілька ідей. Авось прочитають і щось з того буде. Саме тому ми приготували випадковий список із 10 хороших книжок, які також варто видати українською. Читайте і докидайте свої варіанти.

1.

Не дивно, що Діма любить Яню, то й же  ж його цукерками кормить. Тільки шось на вінковому хіті цукерок не було видно, може зїли по дорозі. Хоча Діма якось так дивно весь час пужився. Може все таки ховав смоктунця за щокою?:) 

А ше наш герой не дуже ладнає з яйцями
 

Смішне відео, на якому нещадний «вінок-бандерівець» б’є Януковича по голові, поки він розглядає "нові" страусині туфлі, подаровані зранку Мєдвєдєвим з барської ноги. Мабуть тиснули чи що...

Ми всі щось чули про реалізм критичний, соціалістичний та навіть етнографічний, але реалізм капіталістичний? Чесно кажучи, книжка Марка Фішера привернула мою увагу зокрема і своєю викличною назвою. Виявилося, що недаремне. Звісно, Марк Фішер – це не мислитель-важковаговик, на зразок того ж Бадью, Жижека чи Джорджіо Агамбена. У світі ідей я б впевнено відніс його до середньої ваги. Але це й робить його доволі цікавим, адже як автор Фішер зумів поєднати глибоке теоретичне знання з подиву гідною спостережливістю, направленою на широке коло проблем сучасного світу, і зробити це в такому стилі, який буде цікавим та доступним для широкого кола читачів. А читати Фішера обов’язково треба.

На прохання трудящих викладаю "Посібник з інестетики" Алена Бадью. Оскільки книжку я ще не читав, то, на жаль, змушений викладати без супровідного допису. Однак думаю, що текст Бадью сповна компенсує цю нестачу:))

Серед численних теорій змови, які побутують у світі, однією з моїх улюблених є так звана теорія «винайденого Середньовіччя». Автор цієї теорії, німець Геріберт Ілліх, стверджує, що період від 614 до 911 року нашої ери ніколи насправді не існував. Його просто вигадали пізніші хроністи. На цю думку Геріберта наштовхнула подія, яка трапилася понад чотириста років тому, у 1582 році, під час Григоріанської календарної реформи. Коли Римський Папа Григорій ХІІІ заходився запроваджувати новий календар, його астрономи та математики прийшли до висновку, що різниця у датах старого Юліанського та нового Григоріанського календарів повинна складати 10 днів. Саме ця деталь і викликала підозру пана Ілліха. Адже за всіма попередніми підрахунками, Юліанський календар, що був запроваджений Юлієм Цезарем у 46 році до нашої ери,  мав би відстати від реального сонячного часу на 13 днів.

Події, які відбувалися в Україні минулого і позаминулого тижня, можна легко було передбачити, чому доказом наша стаття від 8-го лютого, як і численні інші матеріали, дописи і коментарі в мережі та друкованих виданнях. Як на мене, то малоросійські кроки Янека зі здачі національного суверенітету були зумовлені двома важливими причинами – однією, так би мовити, зовнішньою, а другою – внутрішньою.

Кого цікавлять такі езотеричні речі, як українська літературна критика першої половини ХІХ ст., то прошу дуже - на днях засканив непогану хрестоматію. Качати тут. 

Загалом, як помітили наші постійні читачі (сподіваюсь є й такі), Провід не схильний писати про інші блоги (специфіка у нас трохи інша). Але про один блог не написати я просто не можу. Заглянувши сьогодні у Google Analytics, я зі здивуванням помітив серед найбільших трафікогенераторів блог ragu.li. І досі не знаю, як так трапилось, але це дало мені хороший привід заглянути на цей блог (куди я колись вже прольотом заглядав). Що я можу сказати, блог подобається всім (окрім дизайну, але в цьому напевне був свій концепт і спроба відійти від веб-гламуру). Чого варті хоча б заголвок "Элегантность сама от нее без ума" чи комент "вона пройшла тяжолий путь від сперматозоїда до півіци".

В продовження теми "януковича малороса" вирішив глянути, як запит про малоросійського президента України мається у гуглі на разі.

Ось історія популярності запиту "янукович" за 2004-2010 роки. Як бачимо, після Помаранчевої революції інтерес до цього фарсового персонажа суттєво впав. І потрібна була недолуга політика пана Ющенка, щоб він відродився знову.

Поки «наш» президент-малорос як і годиться придворному пуделю покірно розпластався пузом догори, «Провід» в особі його більш активного автора перейнявся «максимою Перфецького» і подався на навчання до Німеччини. Саме цим треба пояснити майже місячне мовчання блогу. За що всіх, звісно, перепрошую. 

Коли я дивився „Матрицю” у місцевому кінотеатрі в Словенії, мені випала унікальна нагода сидіти поруч з ідеальним глядачем цього фільму, а саме з ідіотом. Хлопець трохи за 20-ть по праву руку від мене був настільки зануреним у фільм, що він постійно надокучав іншим глядачам голосними викриками, на зразок „О Боже, ого, отже не існує жодної реальності!”. Мені поза сумнівом приємніше таке наївне занурення , аніж псевдо-витончене інтелектуалістське сприйняття, яке проектує на фільм рафіновані філософські або психоаналітичні схеми. (1)