Ввечері я читав книгу «Святий Павло» Алена Бадью, а саме ті початкові розділи, де він описує актуальність фігури Павла і дискурсу, заснованого ним, для нашого власного часу. На думку Бадью, універсалістський дискурс Павла необхідний нам для протидії домінуючій сьогодні абстрактній універсальності капіталу та партикуляристській логіці культуралізму, яка слугує цій універсальності за ідеологічну опору. А зранку слухав, як наші британці в офісі обурювалися з приводу купівлі компанії Cadbury корпорацією Kraft Foods.

З любов’ю нашого народу до дешевих російських серіалів та трохи дорожчих драм, чи не кожна поїздка додому в маршрутному таксі перетворюється для мене на своєрідні film studies. Не була винятком і моя остання на сьогодні мандрівка перед Новим роком, а об’єктом тлумачення на цей раз виявилась кримінальна драма Павла Чухрая «Вор» - фільм, який продовжував кілька днів дивувати мене своїм відверто-неприкритим зображенням спадковості між сучасною Росією та сталінським тоталітаризмом, аж поки я не довідався, що я таки не помилився – картину було знято ще далекого 1997-го. На мою думку, у путінській та постпутінській Росії такий фільм був би майже неможливим.

Як я зовсім нещодавно писав, збірка статей з теорії та історії урбаністики Світлани Шліпченко, що вийшла у 2008-му році у видавництві «Всесвіт», стала для мене дуже приємною несподіванкою. Я випадково натрапив на неї під час свого останнього нальоту на книгарню «Є» біля Опери. До цього я, на свій сором, ніколи не чув про цього, без сумніву, талановитого українського науковця і ніколи не читав її текстів, хіба що читав, не звертаючи увагу на ім’я автора. Моє бібліофілічне чуття підказувало мені, що я тримаю у руках книжку далеко не пересічного автора, і що на мене чекає доволі цікаве знайомство. Можливо, підсвідомо мені хотілося повторити те відчуття захоплюючого відкривання, яке я пережив вперше читаючи «Дискурс модернізму» Соломії Павличко чи «Україна чи Малоросія» Миколи Рябчука. Відтак не дивина, що маючи на руках аж десять днів доволі вільного часу, я одразу взявся за перечитування книжки пані Світлани.

«Аналіз – це важка штука, і він робить боляче. Але коли ти гнешся під вагою витіснених слів, обов’язкової поведінки, лиця, яке треба зберегти, коли твоє уявлення про самого себе стає нестерпним, ти маєш ліки. Принаймні я це відчула на собі й безмежно вдячна за це Жакові Лакану…»

Франсуаза Жиру 

Перш ніж я почну морити вас тими нудними речами, які письменники-фантасти зазвичай кажуть під час промов, дозвольте переказати вам офіційне вітання з Диснейленду. Я вважаю себе речником Диснейленду, оскільки я мешкаю всього в кількох кіломентрах від нього і, немов цього ще не достатньо, мені якось випала честь давати там інтервю паризькому телебаченню.

Напевне кожному книгоману відоме це відчуття - цілком неочікувано натрапити на книгу, яку не лише не збирався купляти, але й не сподівався побачити. За всім відомих обставин нашого книговидання, українському книгоману це відчуття знайоме в рази краще, хоча й переживати його доводиться не так вже й часто. Як людині, яка не стільки пильно, скільки влучно слідкує за видавничими новинками, мені рідко коли випадає дивуватися тому, що я бачу на полицях. Втім сьогодні, під час свого нальоту на книгарню "Є", я таки був здивований. Приємно. Нижче подаю список того, що я купив, а також того, що тримав у руках, але відклав на майбутнє. Може він наштовхне вас на власні лектурні ідеї.

Що я купив:

Кого цікавлять такі езотеричні речі як зміни клімату і як це все відобразиться на житті людства, пропоную почитати спеціальний репортаж, що з'явився кілька тижнів тому у журналі The Economist як раз в переддень кліматичного саміту у Копенгагені. Текст англійською.

Всім відомо, що робити прогнози на майбутнє - річ невдячна. А от читати такі прогнози буває і потішно, і корисно. А так як жлобська "Інвєст-газєта" так і не додумалась зробити україномовну версію "Світу в 2010-му", то читати новий прогноз від The Economist будемо, як завжди, англійською. Хоча повної pdf-версії роздобути не вдалося, пропоную вашій увазі індекси передбачень по 80 країнах світу та 15 сферах світової економіки. До речі, на блозі World in 2010 ви можете особисто перевірити свій дар Кассандри, зробивши 12 передбачень щодо 12 подій на кожен місяць нового року. З часом будете мати змогу перевірити, наскільки ваші інстинки були близькими до дійсності.

Книжки також мають свої дні народження, і деякі з них справді варті того, щоб ці дні народження святкувати. Так днями виповнилося 110 років від першої публікації «Тлумачення сновидінь» Зигмунда Фройда. Хоча перша публікація цієї книги датована 1900-им роком, насправді книжка з’явилася у листопаді 1899-го. Щодо плутанини з датою існують дві теорії. Перша з них стверджує, що 1900-ий виник через небажання видавця датувати книжку роком, що вже закінчувався, адже таким чином він мав менше шансів розпродати тираж. Друга, і та, в правдивість якої я більш схильний вірити, пояснює цю дату месіанською вірою самого Фройда у надважливість його психоаналітичного вчення, що спонукало його зіставити дату першого видання «Тлумачення сновидінь» з початком нового (у мріях Фройда – психоаналітичного) століття. Як би там не було, з нагоди такого важливого ювілею у мене виникла ідея спростувати три надзвичайно поширені помилкові судження про психоаналіз.

Завтра до виборів президента України залишиться рівно місяць. Чим ближче до них, тим гостріше постає питання вибору. Особисто для мене. Можливо, більшість із вас уже визначились за кого або, чи взагалі голосувати.

Не хочеться бути зарозумілим, але якщо твоїм сусідом із заходу є Узбекистан, із півночі - Киргистан, зі сходу - бунтівні провінції Китаю, а з півдня - охоплений перманентними конфліками Афганістан, дуже важко сказати щось хороше про своє географічне положення. Доля Таджикистану, колишньої совєтської республіки, є ще одним доказом того, що останніх 20 років кожна з колишніх "вільних республік" розвивалася у своєму власному напрямку. Таджикистан був одним із тих нещасливих, на зразок Молдови, Вірменії та Грузії, які, на додачу до важкої економічної кризи, пережили ще й руйнівний внутрішній конфлікт. Сьогодні це крайнє бідна країна, керована твердою рукою диктатора Еммомалі Рахмона, яка знаходиться під постійною загрозою войовничої ісламізації зі сторони Афганістану. Пропоную вашій увазі поглянути на сучасний Таджикистан очима австрійського репортера Стефана Шохера.

У день, коли українські громадяни згадують і поминають пам'ять жертв Голодомору, хочеться віддати честь двом людям, доля яких нерозривно пов’язана з цією страшною трагедією – Джеймсу Мейсу та Гарету Джонсу. Гарет Джонс, наражаючи на небезпеку свою подальшу кар’єру, насмілився сказати світу правду про Голодомор у час, коли світ волів (як часто воліє й досі) нічого не помічати. Саме 1933 року, коли мільйони людей помирали від голоду, США встановили з СССР дипломатичні відносини. Джеймс Мейс, американець, який зацікавився проблемою Голодомору в науковому плані, і в 90-ті роки переїхав до України, де продовжив справу Гарета Джонса – говорити правду про трагедію українців, навіть якщо вони самі не надто охочі її слухати. Джеймс Мейс був багаторічним професором Могилянки та дописувачем газети «День». Саме його статтю 2003 року про справу Гарета Джонса та проблеми журналістської етики і пропоную вашій увазі.