Вчора почав читати книжку Пітера Голварда про постколоніалізм і натрапив на такий ось щільний і заразом прорізливий уривок, де автор наголошує на розрізненні культури і політики і наполягає на необхідності грунтувати політичну практику не на культурних відмінностях (що давно вже стало такою собі догмою постмодерної політики), а на універсальних принципах, що є чинними для всіх, незалежно від відмінностей між окремими людськими індивідами. Звісно, у цих своїх заявах Голвард не зовсім самостійний і в його словах, принаймні для мене, гучно звучить голос Алена Бадью, якого Голвард перекладав англійською і якого знає особисто, і все ж я вирішив поділитись цими думками з читачами Провода. Адже доброї теорії багато не буває.

Вибачаюсь перед читачами Провода за доволі тривале мовчання. Я трохи вештався Європою, а трохи лінувався. Але щоб якось замолити свої гріхи, в мене для вас щось є - "Живучи в останні часи", найсвіжіша на сьогодні книжка Жижека, найактуальніший аналіз ідеологічного клімату нашого глобалізованого світу від одно з найкращих мислителів сучасності, і мого улюбленого, як ви всі знаєте. Хоча якість скану можливо не найкраща, я чесно зробив свій бест. Книжку повністю я ще не читав, тож не сподівайтеся на рецензію, та й загалом, рецензувати Жижека - це майже те ж саме, що рецензувати Александрійську бібліотеку. Єдине, що мені одразу впало у вічі - це все більша, скажем так, "залежність" Жижека від понятійної системи та парадигми думки Алена Бадью - приховані алюзії, відверті цитування, бадьюанські терміни, такі як Подія, суб'єкт, посилання на улюбленого Бадью Платона та матеріалістично перечитаного ним апостола Павла.

На прохання трудящих викладаю "Посібник з інестетики" Алена Бадью. Оскільки книжку я ще не читав, то, на жаль, змушений викладати без супровідного допису. Однак думаю, що текст Бадью сповна компенсує цю нестачу:))

Якось я зовсім випустив з-під уваги видавництво «Ніка-Центр», і виявилось, що зовсім даремне. За останні півроку там вийшло аж п’ять цікавих видань. Ну, по-перше, і що особливо приємно для мене, це перший україномовний переклад Бадью авторства Андрія Рєпи – «Концепт моделі. Вступ до матеріалістичної епістемології математики». Не знаю, чим був зумовлений вибір саме цієї книжки, а не, скажімо, його центральної роботи «Буття і Подія» чи відомої книжки про апостола Павла. Хоча кажуть, що перша ластівка весни ще не робить, але все одно приємно. По-друге, це зовсім свіженький переклад «Структура інстинктів і суспільство: Філософське дослідження вчення Зиґмунда Фройда» Герберта Маркузе, книжки більш відомої у нас як «Ерос та цивілізація», однієї з центральних робіт фройдо-марксизму.

Як я вже десь згадував на "Проводі", моє знайомство зі Славоєм Жижеком розпочалося з (цілком випадкової) купівлі українського перекладу його книжки "Метастази насолоди". Однак, якщо я й досі відношу цього автора до своїх улюблених мислителів, то це трапилось швидше всупереч, аніж завдяки тому перекладові. Правду кажучи, цю книжку вирізняє настільки паршивий переклад, що суть сказаного Жижеком доводиться швидше вгадувати, аніж вичитувати. Людина, яка знає Славоя як автора з надмірно логічним та навмисне прозорим, хоча й не позбавленим своїх поетизмів стилем, буде крайнє здивованою, почитавши його в українському варіанті. На жаль, це справа не лише насолоди від читання, але й в першу чергу розуміння доволі складних думок, які автор намагається донести. Тут кожна найменша неточність у перекладі може поховати усю розлогу аргументацію у тумані нерозуміння. 

Одне з гасел паризьких студентів 68-го гласило: «Будьте реалістами. Вимагайте неможливого». Як ми повинні розуміти цей лозунг? Я пропоную читати його у дусі Алена Бадью, філософське вчення якого є прямим наслідком радикальних рухів 60-тих, як «неможливого для кого». Звісно, для домінуючої ідеології. Якщо ми справді хочемо щось змінити у нашій країні, а не просто змінити Вітю на Вітю, чи навіть на Юлю, ми повинні направити свої неможливі вимоги прямісінько у серцевину тієї нігілістичної ідеології, що панує сьогодні в Україні, ідеології щастя, за якою, найбільшою подією, що її може прагнути людина сьогодні – це купівля Porsch Cayenne, відпочинок на Мальдівах або придбання позитивно сегрегованого chalet десь у заповітних нетрях Кончи Заспи.

Пам’ятаєте серію «Південного Парку», яка називається «Вибачте, пане Джессі Джексон»? Цей серіал здобув собі культову популярність великою мірою тому, що за фасадом хворих жартів та дешевої анімації він майже завжди піднімає якесь суспільно важливе питання, скажімо евтаназії, нелегальної імміграції чи генної інженерії. У випадку з «Вибачте, пане Джессі Джексон» - це питання расових відносин у сучасному американському суспільстві, де вже кілька десятиліть панує ідеологія політичної коректності. Сюжет серії доволі простий. Ренді Марш, батько Стена, одного з чотирьох головних персонажів, бере участь у американському відповіднику «Поля чудес». Відповідаючи на запитання в категорії «Люди, які мене дратують», він помилково відповідає «niggers/нігери» там, де мало б бути «naggers/буркуни, люди, що прискіпуються, чіпляються, бурчать». Ця мимовільна і не надто важлива помилка, стає для Стена справжньою проблемою.

Виклавши в одному з попередніх постів це фото Жижека та Бадью, спійманих фотографом в момент філософського диспуту, напевне перед або ж одразу після якогось спільного виступу, я напів жартома висловив бажання дізнатися, про що ж вони там говорили. Думаю, цьому бажанню не судилося збутися, однак це не означає, що ми не можемо зробити добре обгрунтованих припущень. Благо інструмент для цього у нас є - свіже видання двох есе Жижека та Бадью, об'єднане під спільною назвою "Філософія сьогодні".

Саме його і викладаю для читачів Провода. Текст англійською. Читайте і робіть висновки!