Інший (autre/Autre) «Інший» є, можливо, одним із найскладніших понять Лакана. Коли Лакан вперше використовує цей термін у 1930-ті роки, воно не має особливого навантаження і означає просто «інші люди». Хоча Фройд свого часу використовував термін «інший», говорячи про der Andere (інша людина) та das Andere (іншість), виглядає на те, що Лакан запозичив цей термін у Гегеля, вступ до вчення якого він пройшов під час лекцій, прочитаних Алєксандром Кожевим у Ecole des Hautes Etudes у 1933-1939 роках.
У 1955 році Лакан вводить розрізненням між «маленьким іншим» («іншим») та «великим Іншим» («Іншим»), і це розрізнення продовжує відігравати центральну роль у його роботах аж до завершення кар’єри Лакана. Від цього моменту у лаканіанській алгебрі великий Інший позначається як «А» (від «Autre», фр. «інший»), а маленький інший як «а» (маленька та похила «а»). Лакан наголошує, що розуміння різниці між ними є фундаментальним для аналітичної практики: аналітик має бути «цілком просякнуим» різницею між «А» та «а», щоб мати змогу зайняти місце Іншого, а не іншого.
- Маленький інший – це інший, який не є насправді іншим, а швидше відображенням та проекцією его (саме тому символ «a» може позначати як маленького іншого, так і его у деяких схемах Лакана). Маленький інший є заразом і протилежністю, і дзеркальним образом. Таким чином він повністю вписаний в уявний порядок.
- На противагу до маленького іншого, великий Інший позначає радикальну інакшість, іншість, яка перевершує ілюзорну іншість уявного, оскільки її неможливо асимілювати завдяки ідентифікації. Лакан ставить знак рівності між цією радикальною іншістю та мовою і законом, і таким чином великий Інший вписується у порядок символічного. Навіть більше, великий Інший і є символічним тією мірою, якою він партикуляризується для кожного окремого суб’єкта. Інший є, отже, також іншим суб’єктом у його радикальній інакшості та унікальності, яку неможливо асимілювати, але також символічним порядком, який виступає посередником у наших відносинах з іншим суб’єктом.
Однак значення «Іншого як іншого суб’єкта” є вторинним до значення «Іншого як символічного порядку»; «Іншого потрібно в першу чергу розуміти як місця, місце, де утворюється мовлення». Таким чином ми можемо вести мову про Іншого як суб’єкта лише у вторинному сенсі, у тому сенсі, що суб’єкт може зайняти цю позицію, а отже “втілити» Іншого для іншого суб’єкта.
Стверджуючи, що мовлення народжується не в его, і навіть не у суб’єкті, а в Іншому, Лакан наголошує те, що мовлення та мова знаходяться поза нашим свідомим контролем: вони походять з іншого місця, з-поза свідомості, і тому «несвідоме є дискурсом Іншого». Розуміючи Іншого як місце, Лакан відсилає нас до Фройдової психічної топіки, де несвідоме описується як «інше місце».
Першою позицію великого Іншого для дитини займає матір, оскільки саме вона приймає примітивні крики дитини і ретроактивно надає їм значення як певним повідомленням. Комплекс кастрації формується тоді, коли дитина відкриває для себе, що цей Інший є неповним, що він позначений певною нестачею. Іншими словами, серед скарбниці позначників, які складають собою Іншого, якийсь позначник завжди є відсутнім. Таким чином мітичний повний Інший не існує. У 1957 році Лакан ілюструє цю неповноту Іншого, проводячи через символ «А» перехресну лінію. Звідси іншою назвою кастрованого, неповного іншого є перекреслений Інший.
Інший є також «Іншою статтю». Інша стать – це завжди жінка, як для суб’єктів жіночого, так і для суб’єктів чоловічого роду: «чоловік функціонує тут як перемикач, завдяки якому жінка стає цим Іншим для себе самої тією мірою, якою вона є Іншим для нього».
Джерело: An Introductory Dictionary Of Lacanian Psychoanalysis by Dylan Evans.
