Spiegel: Пані Салецл, перш ніж нарешті насолодитись сандвічем у мережі фаст-фуду Subway, ми маємо прийняти безліч рішень. Саме це ви маєте на увазі, коли говорите у своїх лекціях про «тиранію вибору»?
Рената Салецл: Я намагаюся уникати таких місць, як Subway, але навіть коли там буваю, завжди замовляю одне й те саме. Коли я говорю про «тиранію вибору», я маю на увазі ідеологію, що виникла в епоху постіндустріального капіталізму. Це почалося з «американської мрії» – уявлення про людину, яка досягла всього в житті самотужки, тобто власною кропіткою працею вибралася із злиднів і стала заможною. Згодом ця концепція побудови кар’єри переросла в універсальну філософію життя. Сьогодні ми віримо в те, що повинні мати можливість обирати будь-що: який спосіб життя вести, який вигляд мати, навіть, яку каву купувати – ми постійно змушені зважувати власні рішення. Це надзвичайно нездоровий стан.
Spiegel: Чому?
Рената Салецл: Тому що ми перебуваємо в постійному стресі, відчуваємо перевантаження та почуття провини. Тому що, згідно з цією ідеологією, якщо ми почуваємо себе нещасливим, то самі в цьому винні. Це означає, що ми зробили кепський вибір.
Spiegel: А якщо ми робимо правильний вибір?
Рената Салецл: У такому випадку ми відчуваємо, що завжди є щось навіть краще десь там, за наступним поворотом, чого ми просто не бачимо. Тому ми ніколи не почуваємося повністю задоволеними і дуже неохоче зупиняємось на чомусь одному.
Spiegel: «Не дозволяйте звичайним людям вирішувати. Вони не достатньо розумні для цього». Цей аргумент використовувався диктаторами впродовж століть. Ви хочете сказати, що вони мають рацію?
Рената Салецл: Ні. Я критикую не політичні або електоральні свободи, а спотворення концепції вибору капіталізмом: ілюзію, ніби я є володарем власного життя.
Spiegel: Але я дійсно маю таку спроможність. Я можу вирішувати, чого саме хочу, навіть якщо ця думка викликає у мене стрес.
Рената Салецл: Зовсім ні. Моя подруга-психолог якось розповіла мені про свою пацієнтку – жінку, яка мала хорошу освіту, достойну роботу, оселю та турботливого чоловіка. Вона говорила: «Я все робила правильно у житті, але все одно не почуваю себе щасливою». Вона ніколи не робила те, що хотіла сама, а завжди лиш те, що, як вона вважала, від неї очікувало суспільство.
Spiegel: Отже нам треба вчитися краще досягати особистого щастя?
Рената Салецл: Навіть це є ілюзією. Щастя стало критерієм, за яким ми себе оцінюємо. У світі повно жіночих журналів, які намагаються розказати нам, що зробить нас щасливими. Схожим чином Фейсбук переповнений статусами про те, яким повноцінним життям живуть інші люди. Існують навіть рейтинги країн за рівнем щастя. «Бути щасливим» стало суспільним імперативом, а якщо ти нещасливий, то ти невдаха.
Spiegel: Але це гасло також говорить усім нам, що ми можемо приймати власні рішення. Це дає людям більше контролю над власним життям.
Рената Салецл: Так, але це лише наполовину правда. Ми все одно не можем контролювати наслідки наших рішень. Це наступний крок. Ми хочемо мати не лише свободу вибору, але й гарантію того, що все, що ми обираємо, буде точнісінько таким, як ми собі уявляли.
Spiegel: Чому ми так боїмося просто відпустити ситуацію?
Рената Салецл: Тому що кожного разу, коли ми робимо вибір на користь чогось одного, то втрачаємо щось інше. Чудовим прикладом є купівля автомобіля. Багато людей читають рейтинги не лише перед тим, як придбати машину, але й після цього – щоб бути певними, що зробили правильний вибір.
Spiegel: А якщо у мене немає вибору через те, що я не можу собі нічого дозволити, це зробить мене щасливішим?
Рената Салецл: Парадоксально, але ні. Одним із найбільших досягнень капіталізму є те, що навіть пролетарій, перебуваючи у стані раба, відчуває себе господарем. Він вірить, що здатний змінити своє життя. Нами рухає ідеологія self-made man: ми більше працюємо, більше споживаємо і зрештою поглинаємо самі себе. Наслідками цього є емоційне вигорання, булімія та інші захворювання, пов’язанні зі способом життя.
Spiegel: Чому ми поводимося з собою так нестерпно?
Рената Салецл: Ще Зиґмунд Фройд виявив, що страждання приносять нам насолоду – дивним мазохістським способом. Тиранія вибору живиться цією слабкістю. Культура споживання нас виснажує. Ми страждаємо. Ми себе руйнуємо. Але ми не можемо зупинитись.
Spiegel: Але ж нас важко назвати жертвами. Врешті решт, ми самі створили цю систему, і вона існуватиме, доки ми споживатимемо й далі. Зрештою, капіталізм лише віддзеркалює людську природу.
Рената Салецл: Це правда. Фройд теж казав, що ми самі обираємо свої неврози. А капіталізм – це невроз людства.
Spiegel: Але є й інші шляхи. В Лондоні є ресторан, який пропонує всього лиш одну страву, і люди вишиковуються в чергу перед входом, щоб її скуштувати. А в Берліні є фірма, яка продає футболки, показуючи їх покупцям вже після покупки.
Рената Салецл: Це розумна маркетингова стратегія. Те саме можна спостерігати і з дітьми. Якщо запитати дитину в кінотеатрі, який фільм вона хоче переглянути, то скоріш за все дитина розгубиться. З іншого боку, якщо запропонувати: «Пішли на Джеймса Бонда», відповідь імовірніше всього буде: «Ні, матусю, будь-що, тільки не це». За відсутності меж ми самі їх встановлюємо.
Spiegel: Чи будемо ми колись справді вільними?
Рената Салецл: Ні. Але ми можемо жити більш невимушеним життям. Ми можемо визнати, що наші рішення не є раціональними, що на нас завжди впливає суспільство, що ми втрачаємо щось кожного разу, коли обираємо щось інше, і що ми не можемо насправді контролювати наслідки наших рішень.
Переклала Марія Шинкаренко
Дивіться також відео виступу пані Салецл на TED:
