Перед вами — третя розмова з проєкту «Культурний Купол», започаткованого літературним критиком Євгенієм Стасіневичем із новим етапом російсько-української війни.
Суть проєкту — лаконічні письмові інтерв’ю із важливими та відомими фігурами з культурного й інтелектуального поля, українцями і не тільки.
Цього разу на питання відповів Ганс Ульрих Ґумбрехт, один із найвідоміших та найпопулярніших філософів сьогодення; українською виходили його книги «Похвала спортивній красі», «Розладнаний час» і програмна «Продукування присутності. Що значення не може передати». Ґумбрехт також відомий як літкритик, теоретик літератури та культуролог. Йому слово.
Якими були ваші перші реакції на новий етап російсько-української війни: емоції, думки? Щось змінилось за цей місяць?
Я народився 1948 року, через три роки після закінчення Другої світової війни. І зараз я вперше відчуваю реальну небезпеку третьої — до того ж ядерної — світової війни. Каліфорнія, де я зараз живу (геополітично не так вже й далеко від російської території), не є виключенням.
До того ж теперішні воєнні дії, що можуть поширитись далі, йдуть у тій країні та проти тієї нації, з якими я мав щастя познайомитись особисто — і одразу закохатися: to fall in love instantly, якщо скористатись питомо каліфорнійським голлівудським висловом.
Ви думали, що почнеться й відбуватиметься саме це: повномасштабна війна, розв’язана РФ, із численними порушеннями норм, прав, воєнними злочинами?
Навіть і близько цього не очікував, бо не бачу, як вторгнення на українську територію може бути в інтересах Російської Федерації чи навіть у персональних політичних інтересах Путіна. Однак саме це, і не лише на мою думку, робить теперішню ситуацію настільки небезпечною. Головна дійова особа цього вторгнення не піддається інтерпретації чи передбаченням за законами індивідуальної раціональності. У цьому сенсі порівняння з Адольфом Гітлером після 20 липня 1944 року не є цілком банальними.
У вас уже виникає потреба осмислювати ці події концептуально? Критичні теорії на це здатні?
Якою була б користь чи функція «концептуалізації» цих подій? Строго кажучи, людські істоти не можуть не концептуалізувати все, що впадає їм в око. Та навіщо йти ще далі? Я також побоююсь, що концептуалізація завжди тягне за собою ризик ефекту «нормалізації». Ба більше, я не бачу якоїсь особливої ролі чи компетенції, в якій «критична теорія» могла б допомогти в цій сучасності.
Я просто не вірю, що в цій дуже специфічній політичній ситуації «концептуалізація» на вищому, гуманітарного штибу рівні може суттєво допомогти. Бо «моральні» ситуації принаймні для мене тут очевидні, як і диференціація військової сили.
Іншими словами: хоч я і не вважаю гуманітарні науки «некорисними» чи «непридатними» загалом, але не вірю у якусь їхню особливу функцію/силу/внесок у такій ситуації, яку маємо зараз в Україні. Вам ця відповідь може не сподобатись, – але це моє переконання.
Зосередження на роботі загалом — і на роботі гуманітарія, в моєму конкретному випадку, — віддавна було особисто для мене хорошим способом проживати кризові ситуації. Та це лишень персональний досвід і приватна думка.
Над чим працюєте зараз? Війна вносить у це зміни?
Я завжди одночасно працюю над декількома проєктами. Моя наступна серйозна книжка буде про феноменологію людського голосу, робоча назва «Різні життя голосу». Чесно кажучи, жодна політична чи приватна турбулентність ніколи сильно не змінювала щоденний режим моєї інтелектуальної праці. Навпаки, концентрація на роботі має для мене позитивний ефект «імунізації», — і це майже буквально допомагає мені вижити.
На вашу думку, над чим українським гуманітаріям, людям з території культури слід працювати тепер першочергово? Які теми/проблеми/запити важать найбільше?
Не знаю, чи був би я достатньо сміливим чи скільки-небудь корисним в такі часи, зважаючи на мій вік. Але якби я був українцем, а не народженим в Німеччині громадянином США, сподіваюсь, я би залишився і зі зброєю в руках боровся з російською агресією. Колишній німецький генерал в інтерв’ю на телебаченні казав, що «українці винятково хоробрі». Як українець, сподіваюсь, я зміг би бути частиною цієї хоробрості.
І, як уже зазначав, я не бачу, чим гуманітарні науки можуть допомогти у такій ситуації. Не маю на увазі чогось поганого про гуманітарні дисципліни, вони просто непридатні тут так само, як нічим не могли б суттєво допомогти математика чи астрономія.
Інституції та спільноти, з якими ви пов’язані, надають конкретну допомогу Україні та українцям уже сьогодні?
Наскільки я знаю, Стенфордський університет, що є приватним, активно підтримує своїх студентів з українським громадянством. Оскільки я маю статус почесного професора і не належу більше до активної частини закладу, не знаю, чи робиться щось іще. В цілому було б добре, якби Стенфорд подавав свій могутній та впливовий голос на користь українського народу більш голосно.
Що би ви хотіли сказати українцям у цей воєнний час? Що кажете собі в непрості хвилини?
У тому сенсі, що пояснював вище, я насправді хотів би закликати українців бути хоробрими, — хай коли вони це вирішать. Водночас нікого з тих, хто залишив країну, не можна звинувачувати у недостатньому патріотизмі.
Загалом, я не маю ніяких «підбадьорливих» слів, — хай що приходить на думку, все одразу здається банальним поряд із жахливою реальністю. Я говорю собі: а) хотів би я не мати цього досвіду за своє досить довге життя. І б) сподіваюсь, я мав би достатньо хоробрості, щоби піти добровольцем і фізично підтримувати український народ, якби був трохи молодшим.
Позиція та реакції на війну сьогоднішньої Німеччини: вас це засмучує? Чому це так і чи можуть буть сильні швидкі зміни?
Повторюсь: я громадянин США і не дуже обізнаний щодо політики Німеччини. Тим не менш, я відчуваю, що американський уряд справляється з ситуацією краще, ніж я очікував, проголосувавши за Байдена на президентських виборах.
США спромоглися об’єднати західні нації у різних і напозір ефективних формах бойкоту Росії. Разом з тим, Сполучені штати повністю не виключили можливість застосування власної ядерної зброї, якщо Росія продовжуватиме свою агресію.
Дякую, пане Ґумбрехт. До перемоги.
До перемоги. Це два найбільш доречні слова, — і вони навряд чи вимагають якоїсь складної «концептуалізації».
Переклав Володимир Корховий
Підтримайте нашу боротьбу! Тільки разом переможемо!
Номер картки для пожертв: 5363 5423 0827 4464 (Приватбанк, отримувач Швед Павло Петрович)
Для пожертв з-за кордону, будь ласка, використовуйте сервіс Wise.com. У них низька комісія і кошти надійдуть на наш рахунок за кілька хвилин.
PayPal: p.shved@singlebranch.com
Усі зібрані кошти будуть використані для купівлі захисного спорядження та іншого обладнання для Збройних сил України. Звіти про використання коштів будуть регулярно публікуватися у нас на сайті, а також на фб-сторінці Павла Шведа. Дякуємо! Разом переможемо!
