Ти займаєшся передусім візуальним мистецтвом. Як щодо книжок? Чи можна сказати, що ти багато читаєш?
В порівнянні з тим, скільки я читав у дитинстві і підлітковому віці, то мало. Але все ж читаю.
Твій улюблений автор чи автори, хто вони? Чому саме ці книжки?
Зараз Еміль Чоран. Напевно через те, що його я прочитав зовсім нещодавно. Я не скажу, що він якийсь «улюблений». Ні. Просто дуже зацікавив. Хоча його і класифікують як найпесимістичнішого філософа ХХ сторіччя, але це все заправлено по-справжньому тонким гумором. А так, магістрально, щоб на все життя? То, напевне, Гоголь, до якого я часто повертаюсь. Ще Гантер Томпсон. І завжди Едгар По. Він свій. З ним мені комфортно.
Чи була в твоєму житті книжка, яка насправді тебе змінила (сподіваюся на краще)?
Була. «Паразити свідомості» Коліна Вілсона. Я її потім всім друзям і знайомим радив і всі дивувались, коли починали читати, як я можу захопитись такою маячнею. Це ж, типу якась фантастика. Так, під видом «типу фантастики» Вілсон завернув для широкого загалу багато своїх життєвих принципів. От він мені і відкрив багато чого в розумінні, як функціонує людина і як їй жити зі своїми великими екзестеційними питаннями. І, можна сказати, допоміг порішати багато проблем у собі. Едмунда Гуссерля я прочитав значно пізніше. Ще можливо «Порно» Ірвіна Велша. Я зрозумів, що можна настільки тонко і майстерно зануритись в характер кожного з п’яти людей, від імені яких ведеться розповідь, що це схоже на природне розщеплення особистості. Погляд на одну і ту саму річ чи подію може бути діаметрально протилежним.
В світі дуже багато книжок, навіть в Україні, з початком невеликого видавничого буму, їх виходить дедалі більше. Як ти обираєш, що читати?
У мене є багато друзів письменників. Дарують. От і читаю всю ту галіматью, яку вони понаписували. Насправді, я радий, що все це створюються саме зараз і воно живе.
Чи важлива для тебе при виборі книжки думка інших? Скажімо, поради друзів або різного роду огляди? Чи ти все таки індивідуаліст у цьому плані?
По-різному. Буває, що порада людини, яку ти поважаєш, відкриває для тебе незнайомого автора, якого ти не знайдеш в жодному огляді. Я за кумулятивний ефект.
Чи бачиш ти паралелі між тим, що робиш у живописі, і книжками, які читаєш? Який автор, на твою думку, найближчий для тебе за духом?
Ясно, що все впливає. В тому числі і література. Від чогось я можу відштовхнутись і щось може наштовхнути на ідею. Бо часто ти ведеш з автором внутрішній діалог. З таким самим успіхом це може бути музика, розмова на вулиці, кадр із фільму, сон, деталь інтер’єру, спогад, що завгодно. Але паралелі тут не можуть бути явними, оскільки я займаюсь не вербальними речами. Це різні світи. З приводу автора, це теж доволі широке коло. Наприклад, я іноді любив відкрити Вільяма Берроуза, будь-яку книгу і з будь-якої сторінки і прочитати кілька речень. Увімкнутись і почати працювати. Чи Льюїса Керрола, чи По, чи Чапека.
Стиль, в якому ти працюєш, часто відносять (справедливо чи ні) до жлоб-арту. Чи існує жлоб-арт в літературі, передусім в українській? І, якщо існує, то хто вони, ці автори?
Тут треба пояснити, що жлоб-арт – це не стиль. Це проект, в якому я брав участь. Разом із іншими, стилістично абсолютно різними авторами, яких об’єднувало критичне неофігуративне мистецтво. Просто проект був дуже масштабний і багатоплановий, з купою тем і відгалужень. Основним завданням було розібратись, де ми знаходимось, чому саме так існуємо і саме в такому соціумі. І де коріння всього того, що ми називаємо сучасністю. Ми жлоб-арт закрили в 2013 році, на піку його популярності. Він став настільки масштабним і відомим, що це варто було зробити саме тоді. До того і після того було багато інших проектів. Те, що я виставляв в рамках жлоб-арту, було частинами мого власного проекту «ZombieLand». Звичайно, що там окрім мистецького є і літературне коріння. Причому, у кожного автора своє. У мене це від літератури гротеску, через соціальний роман, до сюрреалізму. У інших – інші. Але коріння там насправді візуальні. А напрямок, в якому я працюю – це фігуративне мистецтво, іноді зараз вже і на грані абстракції, якщо так можна охарактеризувати. Я не займаюсь тим, що себе кудись відношу. Для цього є інші, спеціально професійно навчені люди.
Яку книжку чи книжки, з прочитаного останнім часом, ти б порадив наших читачам? Яку книжку ніколи б не прочитав?
Останнє, що я прочитав – спогади художника Анненкова Юрія Павловича. «Щоденник моїх зустрічей». Взагалі найцікавіше для мене зараз в літературі – це щоденники і мемуари. Все, що стосується особистих спостережень. Ось, можу порадити. Ще зараз читаю «Позбавлені совісті. Жахливий світ психопатів» Роберта Д. Хаера. Там все докладно розписано про мене і моїх веселих друзів. Зацікавила ще «Антологія української готичної прози». Відкрив для себе там купу нових авторів. А на деяких, яких знав, подивився під зовсім іншим кутом. «Розпізнавання образів» Вільяма Гібсона – цю книжку я не раз радив й зараз раджу для ознайомлення. Яку б не прочитав? Сіє мені не відомо, як і те, що б я ніколи не зробив. Хто його знає?
Чи важливо для тебе, де саме і коли читати? Тобто, чи змінює місце і час те, що хочеться почитати саме зараз?
Зараз просто читаю уривками. Де і коли прийдеться. Хоч процес і значно спростився, бо не треба з собою тягати паперові книги. У мене на планшеті десь 200 непрочитаних книг. Які я скачав і ось, часто доволі хаотично, читаю.
Яку книжку ти взяв би з собою у бункер у випадку атомної війни?
Записну.
