Дискурс. Лакан використовує термін «дискурс» (на відміну від, скажімо, «мовлення») для того, щоб наголосити на міжособистісній природі мови, на тому факті, що мовлення завжди передбачає іншого суб’єкта, співрозмовника. Відтак, знаменита лаканівська формула «несвідоме є дискурсом іншого» (яка вперше з’являється 1953-го року і пізніше переформульовується як «несвідоме є дискурсом Іншого») визначає несвідоме як вплив на суб’єкта мовлення, яке адресується йому з іншого місця; яке адресується іншим суб’єктом, про якого забули, іншою психічною локальністю (з іншої сцени).
У 1969-му році Лакан починає використовувати термін «дискурс» у трохи іншому значенні, хоча, втім, у значенні, яке все ще містить у собі наголос на інтерсуб’єктивності. Від цього моменту цей термін позначає «суспільний зв’язок, заснований у мові». Лакан визначає чотири можливі типи суспільного зв’язку, чотири можливі артикуляції символічної сітки, що регулюють міжособистісні відносини. Цими «чотирма дискурсами» є: дискурс володаря, дискурс університету, дискурс істерика та дискурс аналітика. Лакан репрезентує кожен із чотирьох дискурсів за допомогою алгоритму; кожен алгоритм містить наступні чотири алгебраїчні символи:
S1 = панівний позначник
S2 = знання (le savoir)
$ = суб’єкт
а = надлишкове задоволення
Дані чотири дискурси відрізняються один від одного позиціями, які займають ці чотири символи. У алгоритмі дискурсів наявні чотири відмінні позиції, кожна з яких позначається іншою назвою. Назви чотирьох позицій вказані на мал. 1. Лакан присвоює цим позиціям різні назви у різні періоди своєї роботи. Зображені на мал. 1 назви походять із семінару 1972-1973 років.
Кожен дискурс утворюється за допомогою записування наявних чотирьох алгебраїчних символів у іншу позицію. Символи завжди розміщуються у тому ж порядку, а тому кожен дискурс – це результат переміщення символів на півоберта. Верхня ліва позиція («дієвець») є домінантною позицією, яка визначає дискурс. Разом із чотирма символами кожен алгоритм також містить стрілку направлену від дієвця до іншого. Чотири дискурси зображені на мал. 2.
У 1971-му році Лакан пропонує трактувати позицію дієвця також як позицію видимості (фр. semblant). У 1972-му році Лакан вводить у своїх формулах дві стрілки, замість однієї; одна стрілка (яку Лакан означує як «неможливість») направлена від дієвця до іншого, а інша стрілка (що позначається як «безсилля») спрямована від виробництва до істини.
Дискурс володаря є базовим дискурсом, від якого походять інші три. Домінантну позицію займає панівний позначник (S1), який репрезентує суб’єкта ($) для іншого позначника, або, більш точно, для усіх інших позначників (S2). Однак у цій операції позначення завжди наявний певний надлишок, а саме objet petit a. Ця формула означає, що всі спроби тоталізації приречені на невдачу. Дискурс володаря «маскує розділеність суб’єкта». Цей дискурс також чітко ілюструє структуру діалектики володаря та раба. Володар (S1) виступає дієвцем, який змушує раба (S2) працювати. У результаті виникає надлишок (а), який володар намагається привласнити.
Дискурс університету утворюється обертанням на одну чверть дискурсу володаря (проти часової стрілки). Домінантну позицію займає знання (savoir). Це ілюструє той факт, що за фасадом будь-яких намагань нав’язати іншому гадано «нейтральне» знання завжди стоїть спроба ним управляти (володіння знанням і панування над іншим, якому це знання нав’язується). Дискурс університету виражає гегемонію знання, що є особливо виразною у модерності у формі домінування науки.
Дискурс істерика також утворюється за допомогою обертання на одну чверть дискурсу володаря, однак у зворотному напрямку. Це не просто те, що «вимовляється істериком», а певний вид суспільного зв’язку, у який може бути вписаний будь-який суб’єкт. Домінантну позицію тут займає розколотий суб’єкт, симптом. Цей дискурс є тим, що вказує у напрямку знання. Психоаналітичне лікування передбачає «структурне запровадження дискурсу істерика за допомогою штучних умов», іншими словами, психоаналітик «істеризує» дискурс пацієнта.
Дискурс аналітика утворюється обертанням на одну чверть дискурсу істерика (Фройд схожим чином розвинув психоаналіз, піддаючи інтерпретації дискурс своїх істеричних пацієнтів). Позицію дієвця, що є позицією психоаналітика під час лікування, займає objet petit a. Це ілюструє той факт, що під час лікування аналітик повинен стати причиною бажання аналізанда. Той факт, що цей дискурс є оберненим варіантом дискурсу володаря підкреслює те, що для Лакана психоаналіз є субверсивною практикою, яка підриває будь-які спроби домінування та підкорення.
