Моє знайомство та багаторічне захоплення Славоєм Жижеком розпочалося з (цілком випадкової) купівлі українського перекладу його книжки «Метастази насолоди» (видавництво «Альтернативи», 2000 р.). Оскільки я був переконаний, що «починати треба з початку», то, пам’ятаю, щиро обурився виданням праці якогось незнайомого мені тоді «словенського психоаналітика», тоді як усі класики психоаналізу, навіть Фройд, лишалися невиданими українською (такими, на жаль, вони є і досі). Все ж, за своїм бібліофільським звичаєм, я таки придбав ту книжку і незабаром взявся читати. Як виявилося, це був початок моєї найбільшої інтелектуальної любові, яка триває ось уже стільки років.
Однак, якщо я й досі зараховую Славоя Жижека до своїх улюблених мислителів, то це трапилося швидше всупереч, аніж завдяки тому перекладові. Правду кажучи, видання, про яке йдеться, було перекладено так кепсько, що суть сказаного Жижеком доводилося швидше вгадувати, а не вичитувати. Людина, яка знає Славоя як автора з чітким та зумисне прозорим, хоча й не позбавленим своїх поетизмів, стилем, буде вкрай здивованою, почитавши його в тому українському варіанті. На жаль, справа не лише у насолоді від читання – хоч і це важливо, особливо коли тільки починаєш відкривати для себе якогось автора чи філософський напрямок, – а й, насамперед, у розумінні тих доволі складних думок та понять, які автор намагається донести до читача. Гадаю, не буде перебільшенням сказати, що філософія – це чи не найгірша царина для перекладацьких помилок чи перекручень, адже тут щонайменша неточність може заввиграшки, одним, так би мовити, ударом, «поховати» усю розлогу й детально обдуману аргументацію.
На жаль, схоже на те, що «кепський переклад» став візитівкою українських видань Жижека. Видавці «Дражливого суб’єкта» (видавництво «ППС-2002», 2008 р.) – наскільки мені відомо, другої на той час книжки Жижека, що побачила світ українською, – наступили точнісінько на ті самі граблі, що і їхні попередники. Книжку я купив вже доволі давно, але руки до неї все якось не доходили, тим паче, що ще до купівлі я встиг прочитати її англійською. Нещодавно ж, зі сторонніх причин, вирішив іще раз переглянути один із розділів (де йдеться про жижекіанську критику філософії Алена Бадью) і, на своє розчарування, знову натрапив на черговий вкрай недолугий переклад.
Так англійське analysand, термін Лакана, який, на мою думку, краще перекладати як «аналізанд» або «аналізований», у версії нашого перекладача стає «аналізуємим». Звичайне, хоча й люблене Жижеком слово contingent, що означає «випадковий, непередбачуваний, такий, що залежить від обставин», чомусь перетворюється на неологізм «контингентний» – ніби це якийсь термін, словосполучення redoubled structure з якогось дива переклали як «у-складнена структура», а не «подвоєна структура», хоча так і звичніше, і зрозуміліше (та й попросту правильно), а вже зовсім словникове complexity раптом стає «комплексністю», хоча йдеться про звичайну «складність». Власне, такі приклади можна було би без особливих зусиль помножити. На жаль, у результаті цих «перекладацьких зусиль» зазнає непоправної втрати передусім наша, як читачів, здатність зрозуміти, що ж хотів сказати автор.
Крім того, такий недолугий переклад, на мою думку, ще й додає до обскурантистської репутації «усі цих лаканіанців» як «мудрованих словокрутів, яких сам чорт не розбере». І для цього часто вистачає простої помилки або недбалості перекладача, як ось у нашому випадку, коли лаканівське поняття «дискурс Університету» перекладають як «дискурс Універсальності», що цілковито зводить нанівець будь-яку логіку в аргументації Жижека (не згадуючи вже про те, що такого поняття як «дискурс Універсальності» у Лакана ніколи не було). Не здивуюся, якщо читачі, які все ж добралися до цього місця, так нічого про той клятий дискурс і не второпали.
Власне, перекладача «Дражливого суб’єкта» десь можна зрозуміти. Людині, не обізнаній у тонкощах лаканівського психоаналізу, навіть якщо вона й хороший фахівець загалом, словосполучення «дискурс Університету» і справді може здатися дивним «дражливим» покручем, ледь не опискою, яку варто «виправити». Але це аж ніяк його не виправдовує. Бо навіщо братися за переклад тексту, якого ти не розумієш? Гадаю, ви зі мною погодитеся, що для читачів уже краще взагалі без українського Жижека, ніж із перекладами, які лише дратують своєю неточністю та кострубатістю.
Насамкінець мушу, на жаль, зазначити, що такий «переклад» є зовсім не винятком в українському книговиданні. Принаймні така ж доля спіткала, наприклад, «Соціологію постмодернізму» Скотта Леша (якість перекладу якої проаналізував Олександр Івашина), «Переобрамлений націоналізм» Роджерса Брубейкера (до речі, обидві вийшли у видавництві «Кальварія»), а також «Сексуальне дисидентство», яке видали «Основи» і т. д. і т. п.. Приклади такого мертвого баласту на полицях можна легко наводити далі. І все це переводження паперу з’явилося за підтримки фонду «Відродження». Шкода, могли бути хороші, а головне – потрібні книжки…
P.S. Цей допис був написаний доволі давно. Відносно ж нещодавно я довідався, що ще 2007 року львівське видавництво «Каменяр» видало третю (а за почерговістю – другу) працю Жижека в українському перекладі – його знамениту роботу Looking Awry, або ж, у «каменярському» варіанті – «Погляд скоса». Яким чином навіть такий затятий жижекіанець та бібліофіл як я міг не знати про цю книжку – лишається для мене загадкою і донині. Менше з тим. Про загальну «якість» цього видання, окрім просто «шикарного оформлення» та поліграфії, свідчить хоча би те, що вже у коротенькій, на дві сторінки, передмові, film noir переклали як «фільми жахів», знамениту тезу Лакана the unconscious is structured like a language [l’inconscient est structuré comme un langage], тобто «несвідоме структуроване як мова» – як «несвідоме структурує мову» [sic], назву фільму Джорджа Ромеро Night of the Living Dead – як «Померлий, який не помер», а tracking shot Гічкока (нагадаю, що йдеться про характерну для цього режисера кінематографічну техніку) – як «вистежуючий постріл»! Коли вже у назві першого розділу «Від реальності до дійсності» (насправді ж From Reality to the Real), я натрапив аж на дві кричущі помилки (по-перше, Real – це не дійсність, а реальне, яке є надзвичайно важливим для Лакана поняттям; по-друге, перекладачем не було дотримано важливої в даному контексті для Жижека співзвучності «реальність-реальне»), то робити якийсь ретельніший аналіз якось перехотілося. Можна було одразу сміливо констатувати: час іде, а граблі, на жаль, і досі з нами.
Автор: Павло Швед
Літературне редагування: Юлія Білоус
