Бадью не мав досвіду з психоаналізом як таким. Він ніколи не відвідував знаменитий семінар Лакана, і, за частковим винятком «Теорії суб’єкта», форма його праць має мало спільного з теоріями Лакана. Більш того, підхід цього психоаналітика є вкрай важливим прикладом того, що Бадью критикує як «антифілософію». Однак, з усіх сучасних мислителів саме Лакан справив на Бадью найбільший вплив, і його ім’я, поруч із іменем Славоя Жижека, часто звучатиме у цьому дослідженні. Лакан – «мій володар Лакан», як каже про нього Бадью, «найбільший із наших мерців» – названий тут «научителем кожної прийдешньої філософії». Бадью проголошує: «Я називаю сучасним філософом ту людину, яка має мужність перейти, не оступившись, антифілософію Лакана».
Головні пункти, які Бадью запозичив під час власного переходу через Лакана, включають кампанію останнього проти Уявної ідентифікації зі статусом кво, випорожнення суб’єкта бажання, артикуляцію суб’єкта і істини, до якої той врешті дійшов, його визнання формальної строгості математичної передачі і його поняття про реальне як «неможливе» певної ситуації. (Бадью також розвиває свої теорії безпосередньо на лаканівських поняттях сексуальності та етики). Можливо варто дуже швидко по черзі пройтися по цих пунктах.
Бадью значною мірою переймає дух, що урухомлює головний критичний наступ Лакана, його хрестовий похід проти ілюзій Уявної фіксації, проти спокус пасивного конформізму стосовно того, що зазвичай сприймається як абсолютно очевидне. Як і лаканівський психоаналіз, філософія, у розумінні Бадью, ніколи не слугує для зміцнення індивідуального еґо або достосування індивідів до потреб і природи суспільства. Як і Лакан, Бадью постулює чітке розрізнення між справжнім суб’єктом і просто індивідом або еґо, «місцезнаходженням ілюзій» та «уявним об’єктом». Мета аналізу полягає не так у терапії або лікуванні, як в артикуляції істини, тобто, підривної істини унікального бажання суб’єкта.
Під «суб’єктом» Лакан має на увазі суб’єкта несвідомого – суб’єкта, розколотого його залученням у символічний порядок, який підтримується як розрив у дискурсі того колективного Іншого, чиї бажання структурують це несвідоме. Суб’єкт Бадью, натомість, є у певному сенсі свідомістю у її найчистіших формах: рішенні, дії та вірності. Попри це, кілька характерних рис бадьюанського суб’єкта можна більш чи менш безпосередньо віднести до вчення Лакана. Перш за все, суб’єкт безперечно не є об’єктом: «Що ми називаємо суб’єктом? Висловлюючись точно – те, що у ході об’єктивації, знаходиться за межами об’єкта». В текстах Лакана не існує більш категоричного наказу, ніж наказ «Не об’єктивуйте суб’єкт». Аналіз ґрунтується на повазі до суб’єкта як суб’єкта, у його чи її унікальній одиничності. Водночас, теорія Лакана «категорично наполягає на оголенні суб’єкта», а філософія істини Бадью сповнена певності, що «суб’єкт не має субстанції, не має природи», що «не існує норми, якою ми могли б обґрунтувати ідею «людського суб’єкта». Бадью погоджується з твердженням, що «буття суб’єкта – це поєднання порожнечі з objet a», тобто поєднання розриву у встановленому символічному порядкові (станові ситуації) та завжди вже відсутнього об’єкта бажання або натхнення (події).
Ще важливіше те, що лаканівський суб’єкт, яким би розколотим, яким би відділеним від абсолютного само-знання він не був, завжди зберігає нескоротне відношення до істини. Суб’єкт Лакана тісно пов’язаний з суб’єктом науки, суб’єктом, який, відкидаючи інтуїцію та уяву, самовіддано приймає строгість розуму як єдиний шлях досягнення розуміння. Як і Бадью після нього, Лакан виступав на захист поняття істини, що залишається чітко відмежованою від знання або «точності», яка є завжди одиничною або унікальною для кожного суб’єкта, яка завжди наближається, є тим, що поступово вибудовується у процесі аналізу. Метою аналізу є «виникнення істинного мовлення і усвідомлення суб’єктом власної історії»; у своїй вірності з плином часу, як процес або проект, суб’єкт Лакана «проголошує себе – він завжди вже буде бути – лише у майбутньому доконаному часі. Бадью вдався до майже ідентичної формули.
Більш специфічним лаканівським внеском є принцип матеми. Бадью схвально цитує Лакана: «Математична формалізація є нашою метою, нашим ідеалом. … Лише математизація досягає реальне [atteint à un reel]». Матема – це очищене символічне, звільнене від образу та інтуїції. Лише в математиці наука може досягти своєї мети «інтегральної передачі» знання. Стійке переконання Лакана, що «питання реального є співмірним із питанням мови» спонукало Лакана, як зазначає Бадью, ідентифікувати «математизацію як ключ до будь-якого мислимого зв’язку з реальним. Він ніколи не змінив свою думку стосовно цього». Зі значно більшою систематичною строгістю, ніж його учитель, Бадью в свою чергу доводив, що «схоплення реального думкою можна здійснити лише за допомогою регулюючої сили літери», і на таку досконалу регуляцію здатна лише математика.
Врешті решт саме таке поняття реального справило на Бадью найбільший вплив – а саме, уявлення пізнього Лакана про реальне як «істотну зустріч», як те, що «існує ззовні себе» [ex-sіsts] (у певному радикальному сенсі окремо), аніж просто існує [exists] (як впізнаване). У вченні Лакана найважливішим для Бадью є «розрізнення, яке той робить між реальним і реальністю, і яке зовсім не тотожне класичному метафізичному розрізненні між видимістю і реальністю, або ж між феноменом і ноуменом. І саме таке розуміння реального як того, що, у ситуації, у будь-якому конкретному символічному полі, є точкою безвиході або ж точкою неможливості, дозволяє нам помислити ситуацію як цілісність, відповідно до її реального». Найпромовистішим прикладом самого Лакана є знаменита неможливість статевих відносин: саме ця неможливість, ця відсутність зв’язку, і структурує ситуацію обох статей, тобто їхній поділ на чисто символічні позиції чоловіка та жінки.
Реальне ніколи не є реальним саме по собі. Елемент є завжди реальним для певної ситуації; це саме те, що покликаний затемнити або ж вилучити нормальний нагляд за можливостями ситуації. Чисто в аналітичних цілях може бути корисним помислити реальне як таке, що має два виміри – статичний і динамічний. З одного боку, реальне саме ніколи не структурує ситуацію: будучи порожнечею ситуації, воно є тим, навколо чого ситуація структурує сама себе. …Реальне є «основоположним» або ж «одиночним» елементом, елементом, який є присутнім, але який неможливо представити і навколо якого організована ситуація. Це елемент, чиї власні складові елементи не підлягають розрізненню як такому, не піддаються знанню зсередини ситуації. Будучи позбавленим будь-якого стабільного призначеного йому місця, реальне, таким чином, ставить під сумнів домінантний режим місця і надання місця загалом. Пролетаріат, наприклад, є таким непредставленим елементом, навколо якого збудована капіталістична ситуація, так само як і sans-papiers (нелегальні емігранти) займають відсутній центр сучасних суперечок про природу Франції як політичної спільноти.
З іншого боку, реальне є елементом вчинку, який здійснюється саме у цей момент, що не піддається розрахунку, вчинку, який перетворює неможливе на можливе. Вчинок, який здійснюється «на рівні реального» є дією у її найвигадливішому і найнебезпечнішому значенні, чимось на зразок строгої імпровізації, яка відбувається за умов тимчасової нечинності будь-яких моральних норм та наукової певності. Лише така дія може досягнути реального у його структурному значенні. Саме тому моє евристичне розрізнення «вимірів» вводить в оману, і може залишатись чинним лише в межах зручної абстрактності аналізу. Ми можемо отримати досвід «статичності» реального, тобто реального як того, що завжди залишається на своєму місці, лише, строго кажучи, рухаючи його. Участь у процедурі істини є передусім фундаментальним зсувом у режимі можливого, який структурує ситуацію, і лише будучи залученими у цю участь, лише у межах войовничого проголошення істини, ми маємо змогу встановити реальне ситуації: «Реальне радше проголошує себе, аніж дає про себе знати». Те, що Бадью називає «пристрастю до реального», яка, на його думку, була двигуном революційних проектів двадцятого століття, є пристрастю до «того, що може бути зробленим, тут і зараз», у матеріальній нагальності теперішнього. Кожна зустріч із реальним – «це завжди ґвалтовний відхід від роздумів, занурення у безпосереднє, у цю мить». Відповідно до свого активістського розуміння реального, те, що Бадью називає «емансипаційною політикою, завжди полягає у тому, щоб уможливити те, що, зсередини ситуації, проголошується неможливим» – передача влади пролетаріату, легалізація емігрантів і т. д.
Вкрай важливо зрозуміти, що таке уможливлення є завжди винятковим процесом. Це те, що відрізняє суб’єктивне або активістське поняття реального Бадью від, зрештою, більш структурної або пасивної концепції Лакана. Як пристрасно наголошує Бруно Бостелс, лише суб’єкт, наполягаючи на гадано неможливих наслідках події, які ситуація не може розпізнати, дійсно здатний діяти на рівні реального». Саме такою є базова догма Бадью: дійсно автономна суб’єктивна дія, якщо вона заснована лише на події, може досягнути свого реального, іншими словами, може досягнути неможливого.
Більш точно, обидва поняття, які Бадью називає подією і її ситуаційним «місцем» є реальними у одному з лаканіанських сенсів, перша – як травматична зустріч, а друге – як структурний залишок або міраж. Однак, те, що він вважає істиною, взагалі виходить за межі антифілософської типології Лакана: «Істина сама по собі не є реальним; це процес, завдяки якому змінюється режим реального. Це активне перетворення реального, зрушення його з місця», тобто строга і внутрішньо несуперечлива трансформація правил, які керують тим, що видається логічним або можливим у певній ситуації. Так само як поняття суб’єкта Бадью не співпадає зі структурним наголосом Лакана на мові та позначнику, так і його поняття реального відходить від тієї пов’язаності з жахом, сирою матеріальністю, таємницею та фіксованістю, яку ми бачимо у раннього Лакана. Однак, попри це, як і його сучасники Жижек, Мілнер, Лардро та Жамбе, Бадью може з повним правом стверджувати, що дійшов до перевизначення філософії – тобто, обґрунтованого визначення суб’єкта, істини та реального – яке проходить через, а не в обхід тих викликів, що були породжені амбівалентним потрактуванням картезіанської традиції Лаканом.
Цей текст є перекладом одного з розділів філософського дослідження Пітера Голлворда «Бадью. Суб`єкт істини».
Переклав Павло Швед
