Ален Бадью (нар. 17 січня 1937 року у м. Рабат, Марокко) – визначний французький філософ, колишній декан факультету філософії Вищої Нормальної Школи (ВНШ). Поряд із Джорджіо Агамбеном та Славоєм Жижеком Бадью є значним представником континентальної філософії анти-постмодерного спрямування. Не будучи математиком, але творчо запозичаючи деякі поняття теорії множин, Бадью намагається реанімувати такі поняття як буття, істина та суб’єкт у спосіб, який, як він стверджує, не є ані постмодерним, ані простим повторенням модерності. З політичного погляду Бадью є прихильником радикально лівих ідей та марксистської традиції.
Біографія
Бадью отримав формальну філософську освіту у Вищій Нормальній Школі, де він навчався з 1956 до 1961-го року. У цей період він також відвідував деякі курси у Сорбонні. Ще у студентські роки жваво цікавився математикою. Політичну активність Бадью розпочав дуже рано і був одним із засновників Об’єднаної соціалістичної партії (ОСП). ОСП відзначалася особливою активністю у справі деколонізації Алжиру. У 1964 році він написав свій перший роман «Альмагетес». У 1967 році приєднався до навчальної групи, організованої Луї Альтюссером, і зазнав потужного впливу теорій Жака Лакана.
Студентські виступи травня 1968-го року лише посилили відданість Бадью лівим ідеям, і він брав участь у численних комуністичних та маоїстських групах, що ставали дедалі радикальнішими. У 1969-му році він почав працювати в Університеті Парижу VIII (Vincennes-Saint Denis), який на той час був оплотом контркультури. Навчаючи в університеті, Бадью вів запеклі інтелектуальні дискусії з професорами-колегами Жілем Дельозом та Жаном-Франсуа Ліотаром, чиї філософські роботи він вважав нездоровими викривленнями альтюссеріанської програми наукового марксизму.
Впродовж 1980-тих, з послабленням впливу альтюссеріанського марксизму та лаканівського психоаналізу (Лакан на цей час уже помер, а Альтюссер перебував у психіатричній лікарні), Бадью публікував більш теоретичні та абстрактні філософські роботи, такі як «Теорія суб’єкта» (1982), і його magnum opus «Буття та Подія» (1988). Все ж Бадью ніколи не відмовився від теорій Альтюссера чи Лакана і навіть сьогодні його роботи переповнені прихильними згадками марксизму та психоаналізу.
Свою теперішню посаду у Вищій Нормальній Школі Бадью зайняв у 1999-му році. Його ім’я також асоціюється з іншими установами, такими як Міжнародний філософський коледж. На даний час Бадью є членом «Політичної організації», яку він заснував разом зі своїми маоїстськими товаришами у 1985-му році. Бадью також досяг визнання як драматург такими роботами як «Ахмед Субтильний».
Останніми роками Бадью здобуває все більшу популярність в усьому світі, як дехто вважає, значно запізніло. Його навіть називають найбільшим французьким філософом нашого часу.
Головні поняття
У своїх філософських побудовах Бадью постійно звертається до кількох базових для себе понять. Серед іншого він прагне продемонструвати, що його категорії істини є корисними для будь-якого типу філософської критики. Тому він використовує їх як для тлумачення мистецтва чи історії, так і для онтології та наукових відкриттів. Деякі дослідники стверджували, що філософія Бадью є сучасною реінтерпретацією платонізму.
Чотири дискурси
Згідно з Бадью філософія може мати місце за чотирьох умов (Мистецтва, Любові, Політики та Науки), які, як він стверджує, є процедурами істини, у тому сенсі, що вони можуть, за відповідних умов, продукувати істини. Бадью послідовно наполягає у своїх роботах, що філософія повинна чинити опір спокусі накинути свою власну істину іншим дискурсам. Він називає такий процес «катастрофою». Бадью постійно намагається знайти «точки дотику» (точки зшивання) або ж місця виняткового поєднання/перетину між істинами, які продукуються різними дискурсами. Варто зауважити, що поняття процедури істини Бадью не містить у собі заперечення зовнішньої реальності. Запозичуючи цей термін у Лакана, Бадью використовує термін «реальне» для позначення простору існуючої, але не символізованої реальності, яку можна лише ретроактивно помислити за допомогою процедур істини. Таким чином, хоча реальне стає доступним лише через процедуру істини, реальне заразом слугує зовнішньою межею можливості продукування істини.
У книзі «Посібник із інестетики» Бадью вводить поняття «інестетика», щоб охопити тип мистецької творчості. Який заперечує «відображення/творення об’єкта». Вибудовуючи свої погляди на противагу поняттю мімезису або ж поетичному відображенню «природи», Бадью стверджує, що мистецтво є «іманентним» та «одиничним». Воно іманентне у тому сенсі, що істина дана у своїй безпосередності у певному творі мистецтва, а не просто у мистецтві як такому, і заразом воно «одиничне», що означає, що його істина виявляється тільки у мистецтві і більш ніде. Його твердження про зв’язок між філософією та мистецтвом пов’язані з мотивом педагогіки, який на думку Бадью функціонує так, щоб «скласти форми знання таким чином, щоб істина могла пробити у них дірку». Він розвиває ці ідеї, використовуючи приклади з прози Семюеля Бекета та поезії Стефана Малярме і Фернандо Пессоа (який, як гадає Бадью, створив корпус текстів, який філософія сьогодні ще не здатна інкорпорувати) та інших творців.
Введення у «Буття і Подію»
Основи філософії Бадью викладені у роботі «Буття і Подія», де він продовжує свою спробу (що розпочалася книгою «Теорія суб’єкта) примирити поняття суб’єкта з онтологією, особливо з пост-структуралістськими та конструктивістськими тлумаченнями онтології. Пост-структуралістські теорії часто критикують за те, що, зациклюючись на семіотиці та мові, вони унеможливлюють саме поняття суб’єкта. Як стверджує сам Бадью, його праця є пробою вирватися з цього зациклення сучасної філософії на мові, яке він трактує як гамівну сорочку філософії. Така спроба змушує його звернутися у «Бутті та Події» до поєднання строгих математичних формул та тлумачень поезії Малярме і Гьолдерліна, а також таких релігійних мислителів як Паскаль. Його філософія черпає ресурси як із «аналітичної», так і з «континентальної» традицій. На думку Бадью, таке поєднання спричиняє дещо незвичне сприйняття його ідей сучасниками. Так книга «Буття і Подія» була перекладеною англійською лише у 2005 році. В Україні ж ідеї Бадью і досі залишаються майже невідомими за межами дуже вузького кола «ранніх» адептів, до яких «Провід» зараховує і себе.
Як стає зрозумілим із назви книжки, два поняття є визначальними для філософської будови «Буття і Події»: місце онтології або ж «наука буття як буття» (буття в собі) і місце події, що є розривом в онтології, завдяки якому суб’єкт знаходить свою реалізацію та примирення з істиною. Така ситуація буття та розриву, що характеризує подію, формулюються Бадью у термінах теорії множин, особливо теорії Зермело-Френкеля (з аксіомою вибору), якій Бадью приписує фундаментальну роль, на відміну від більшості інших математиків та філософів.
Софістикована структурна гра Буття та Події поєднуються у теорії Бадью, щоб уможливити виникнення істинної суб’єктивності. Так під Буттям Бадью розуміє недиференційовану субстанцію, чисту і безглузду множину, яка просто існує, а отже не заслуговує, і навіть не може бути об’єктом філософського осмислення, оскільки буквально нічого не може бути сказано про цю множину. Аби зробити її відкритою до універсуму значення та філософського осмислення як такого, вона має бути порахована за «одиницю», і сам факт того, що вона стає порахованою за одиницю породжує те, що Бадью називає Ситуацією або ж станом Ситуації. Однак процес рахунку ніколи не є тотальним, він ніколи не обіймає всієї множини Буття у його цілісності, і таким чином породжує те, що не є врахованим, те, що виключене з рахунку даної Ситуації. Аби зрозуміти, як цю теорію можна застосувати для аналізу реального світу, можна взяти за приклад французьку абсолютистську державу перед Революцією. Ця держава, з усіма її усталеними суспільними структурами та парадигмами, що надають значення буттю, є тим, що Бадью називає Ситуацією або станом Ситуації. Ця держава (або стан, адже в оригіналі Бадью застосовує омонімічну еквівалентність між état як державою та état як станом) є універсумом значення, яке формує та регулює ідентичності суб’єктів, які знаходяться всередині Ситуації. Але цей універсум ніколи не є тотальним, він виключає певні сутності зі своєї тотальності, перетворюючи їх на те, що, з точки зору Ситуації, є не-буттям. Знову ж таки, якщо ми звернемося до французької абсолютистської держави, множиною, яку вона виключала, було те, що Гегель називав «черню» («Der Poebel» в оригіналі), і це виключення жодною мірою не є випадковим. Воно носить структурний характер. Це виключення вказує на структурну неспроможність даної ситуації, те місце, де вона не працює та й не може спрацювати, як скандально відомі фавелас Ріо де Жанейро або ж нетрища Бомбею.
Те, що Бадью називає Подією, є раптовим проривом у встановленому порядку Ситуації, чимось, новим значенням, виникнення якого проголошує усю Ситуацію недієвою. Виникнення Події ніколи не вдасться передбачити з середини Ситуації, вона приходить, якщо вдатися до виразу із Біблії, «як злодій серед ночі». Але заразом вона зовсім не є довільною. Вона артикулюється з тієї точки, де Ситуація виявила свою структурну неспроможність і таким чином проголошує Істину даної Ситуації. Отже, Подія, за Бадью, – це дискурс Істини. Але заразом вона крайнє суб’єктивна. Вона вимагає утворення нового суб’єкта, який був би спроможним артикулювати цю Істину. Адже Ситуація, як ми вже бачили, є сліпою до своєї ж власної Істини. Вона помилково розглядає структурну неспроможність як звичайні одиничні невдачі, які не мають якихось більших наслідків, і яким можна зарадити в межах існуючої Ситуації. Лише новий суб’єкт, якого вирізняє віра у Подію, може прочитати цю череду індивідуальних невдач як Істину, яка свідчить про фальшивість/неспроможність усієї Ситуації, і, таким чином, артикулювати заклик до встановлення нової Ситуації, яка зможе інкорпорувати виключений елемент, а отже запропонувати реальне вирішення тих проблем, перед якими існуюча Ситуація виявилася неспроможною.
Бадью, з його відданістю виміру істинного, є білою вороною серед постсучасних мислителів. На цьому фото і в прямому значення також.
Ну і на сам кінець кілька орієнтирів про те, де краще починати знайомитись із філософською системою Бадью:
- Badiou: A Subject of Truth by Peter Hallward – неперевершене введення в філософію Бадью, яке на більш як 500 сторінках прозірливо знайомить читача майже з усіма її головними аспектами. Єдиний недолік книжки – це те, що вона була видана ще 2003 року, тобто не містить огляду розвитку думки Бадью за останні 7 років.
- Being and Event by Alain Badiou – хоча Бадью є автором більше двох десятків книжок, саме “Буття і Подія” є, на загальну думку, його головною працею. До речі, якщо вам важко одразу увійти у філософію цього автора, Крістофер Норріс підготував послужливий гід – Badiou’s Being and Event: A Reader’s Guide, який без сумніву полегшить читання.
- St. Paul. The Foundation of Universalism by Alain Badiou – оригінальне прочитання Бадью фігури Святого Павла, книжка, яка всього на 100 сторінках дає своєму читачеві доволі вичерпне розуміння двох головних понять філософії Бадью, тобто Події та Суб’єкта.
А загалом, Бадью – це цілий континент, і я раджу почати досліджувати його якомога швидше. Успіхів!
