Все, що ви хотіли знати про стоїцизм, але не наважувалися запитати. Вступ

Переднє слово

Останні кілька десятиліть цікавість до стоїцизму в західному світі повсякчас зростає. Стоїчний напрямок упевнено зайняв свою полицю в секторі літератури non-fiction/self-help, чітко позначивши свою присутність у сучасній психотерапії та методиках особистісного розвитку. Поволі ця хвиля докотилась і до України: з’являються українські переклади стоїчних першоджерел і сучасних видань, відбуваються тематичні заходи, дедалі частіше про стоїцизм говорять вітчизняні публічні інтелектуали.

Загалом для стоїцизму характерно розквітати в періоди історичних потрясінь. Два роки тому бустером стоїцизму стала пандемія ковіду. Тоді в США книги зі стоїцизму злетіли ледь не в топи продажів. Враховуючи свою заслужену репутацію філософії для важких часів, стоїцизм має потенціал стати надійною опорою і для українців в умовах російсько-української війни, причому як цивільних, так і військових.

Ця публікація розрахована на всіх, хто хоче отримати базові знання про стоїцизм, зокрема про історію його виникнення, концептуальне філософське ядро та вплив цієї школи на деякі інститути західної цивілізації. Наприкінці статті залишаємо перелік джерел для подальшого занурення в предмет. Також запрошуємо вподобати та слідкувати за Українською Стоєю на платформах Facebook та Instagram.

I. Історія виникнення й розвитку стоїцизму

1. Рання Стоя

Стоїцизм — одна з філософських шкіл, які нам подарувала античність поряд із кінізмом, епікуреїзмом, скептицизмом та неоплатонізмом. «Засновником» стоїцизму був Зенон із Кітіону (334 — 262 р. до н. е.). Фінікієць за походженням, він займався торгівлею, як і його батько. Потрапивши в кораблетрощу, у якій його корабель затонув разом із цінним крамом неподалік Афін, Зенон прилучився до групи афінських філософів-кініків під проводом Кратета, щоб опанувати мистецтво жити.

Близько 300 р. до н.е. Зенон заснував власну філософську школу. Перші заняття проходили в так званій Розписаній Стої («поікіле стоа») — художньо оформленій колонаді неподалік афінської Агори. Згодом увесь гурток філософів навколо Зенона отримав назву «стоїки».

Зенон заклав фундамент стоїчної філософії, зокрема запровадив її тричленний поділ на логіку, фізику та етику. Логіка включала теорію пізнання, а також поетику та граматику. Фізика містила вчення про Всесвіт та природу реальності. Етика мислилася як кінцева мета філософії та включала теорію держави й суспільства.

Серед учнів Зенона, які справили найбільший вплив на подальший розвиток стоїцизму, варто згадати Клеанфа (331 — 232 р. до н.е.), який істотно долучився до розвитку багатьох складових стоїчної доктрини, а також написав поетичний «Гімн Зевсу», який зберігся до нашого часу.

Наступником Клеанфа був його учень Хрісіпп (280 — 208 р. до н.е.), який вдосконалив стоїчну логіку, а разом із тим систематизував і розвинув стоїцизм далі, ставши фактично другим його засновником. Пізніше навіть казали, що «без Хрісіппа не було б і Стої». На час його головування в школі припадає також початок поширення стоїчних ідей за межі Афін.

2. Середній період

Зенон, Клеанф та Хрісіпп були ключовими представниками першого періоду стоїцизму — так званої Ранньої Стої, яка географічно не виходила за межі Греції. Натомість наступний період — Середня Стоя — вважається початком засвоєння стоїцизму на римському ґрунті.

Найбільш визначними фігурами цього періоду є Панетій (185 — 110 р. до н.е.) та його учень Посідоній (135 — 51 р. до н.е.) — обидва греки, які, однак, активно поширювали стоїцизм у Римі. Середній період стоїцизму характеризується подальшим розвитком вчення в напрямку більшої еклектики, зокрема через засвоєння деяких ідей Платона й Арістотеля.

Із творів ранніх і середніх стоїків до нас, на жаль, дійшли лише розрізнені фрагменти, переважно цитування іншими авторами. У відносній цілісності ми отримали лише твори стоїків пізнього періоду, про яких мова далі.

3. Римський стоїцизм

Пізня Стоя, або Римський стоїцизм, завершує розвиток стоїчної філософії в античності. Значення фізики та логіки в загальній системі філософії тепер стає допоміжним, тоді як етику починають розглядати як самоціль і займаються нею найбільше. Це час, коли стоїцизм охоплює широкі верстви освіченої римської публіки — вчених, політиків, літераторів. З точки зору філософської еволюції Пізня Стоя — це період найбільшого розшарування вчення, а також перетворення його із сухих трактатів на діятриби морально-релігійного характеру, збагачені особистими інсайтами.

Найвизначніші представники цього періоду — Сенека, Епіктет і Марк Аврелій. Їхні твори сьогодні становлять своєрідний «канон» стоїцизму. Їх читають, вивчають і по них живуть тисячі людей у всьому світі.

Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н .е.) був одним із найбагатших чиновників при дворі імператора Нерона, але водночас і людиною, безкорисливо та інтимно відданою філософії. Його «Діалоги» та «Моральні листи до Луцілія» є чудовими збірниками епістолярій на теми морального самовдосконалення, доброчесного та щасливого життя, а також зразками високого стилю в латині.

Епіктет (50 — 138 р.) був спочатку рабом, а потім вільновідпущеником, який заснував філософську школу. Як і Сократ, він нічого не писав, навчаючи усними промовами, диспутами та самим своїм життям. Однак, на наше щастя, його промови записав один із учнів — Флавій Арріан. Так до нас дійшли «Діятриби» та «Енхейридіон» («Підручник»). Як і всіх пізніх стоїків, Епіктета цікавить передовсім практична етика. Його філософський стиль ригористичний, місцями помітний кінічний вплив. Епіктет здатен шокувати та навіть епатувати, втім він проводить свої висновки дуже послідовно, тому його слово має значну переконувальну силу.

Останнім з визначних античних стоїків був Марк Аврелій (26 квіт. 121 р. — 17 берез. 180 р.) — римський імператор, якого називали «філософом на троні». Його єдиний твір, «Наодинці з собою» — своєрідний філософський щоденник, що складається з не пов’язаних між собою сентенцій морально-повчального характеру. У тексті він знову й знову нагадує собі стоїчні максими, розмірковує про людську долю, виправляє вади свого мислення. Як і решту пізніх стоїків, Марка Аврелія цікавить переважно етика. Утім філософське підґрунтя, яке місцями проступає в тексті Марка Аврелія, видає цілком «правовірного» стоїка з відповідними уявленнями про космос, природу реальності та теорію пізнання. Незважаючи на чудову освіченість і високе суспільне становище автора, «Наодинці з собою» — «дуже людська» і доступна книга.

4. Подальша доля школи

Після Марка Аврелія популярність стоїцизму поступово згасає, поступаючись місцем відродженому платонізму та християнству. Протягом пізньої античності та середніх віків стоїцизм перебуває ніби в законсервованому стані. Наступна хвиля цікавості до стоїчної філософії спалахує в пізньому Відродженні, породивши спробу синтезу з християнством у колі нідерландського гуманіста Юста Ліпсія. З того часу твори стоїків будуть все активніше видавати, перекладати й вивчати. Черговий пік популярності пов’язаний уже з новітніми проєктами переосмислення стоїцизму, представленими такими сучасними авторами, як Доналд Робертсон, Массімо Пільюччі, Ґреґорі Седлер, Вільям Ірвін, Раян Голідей та ін.

II. Основи філософії стоїцизму

Античний стоїцизм прагнув бути цілісною системою органічно взаємопов’язаних елементів. Оскільки стоїки вважали, що Логос єдиний у трьох іпостасях: пізнанні, світобудові та цілепокладанні, то від Зенона і далі крізь все вчення проходить ідея тричленного поділу філософії на логіку, фізику та етику. Для ілюстрації цієї ідеї були винайдені популярні метафори, наприклад, образ яйця:

Логіка була шкаралупою, яка тримала все в купі, фізика мала засадниче значення, а етика була плодом системи (безвідносно до будови яйця з точки зору сучасної біології).

1. Стоїчна логіка

Стоїки розуміли логіку широко, розглядаючи в її межах діалектику (власне, науку про істинні та хибні висловлювання), а також риторику (ораторське мистецтво). На жаль, логічні праці стоїків не збереглися. Втім історико-філософська реконструкція на основі фрагментів з Хрісіппа дозволяє скласти певне уявлення про те, яку логіку розвивали стоїки.

Логіка для стоїків мала безпосередній зв’язок із фізикою: будь-яке міркування є можливим лише завдяки наявності у світі причинності. Стоїчна діалектика розрізняла позначення (знаки), позначуване (сенс; те, що висловлюється) та об’єкт як такий (реальну чуттєву предметність). При цьому позначення та об’єкти за природою тілесні (матеріальні), а позначуване («лектон») — нетілесне.

Елементарною одиницею логіки є уявлення. Істинне уявлення називалося каталептичним (таким, що схоплює дійсність). З каталептичних уявлень формуються прості істинні висловлювання, з яких далі можуть утворюватися складніші.

Цікаво, що, вибудовуючи формальну логіку, стоїки не використовували силогістику Арістотеля. Натомість Хрісіпп розробив історично першу систему логіки висловлювань,наближену до сучасного пропозиційного числення в математичній логіці. Різниця між ними в тому, що силогістика Арістотеля працює із судженнями через аналіз їхньої суб’єктно-предикатної форми, тоді як логіка висловлювань вивчає умови істинності складних висловлювань, враховуючи тільки сполучники та порядок з’єднання елементарних висловлювань, із яких формуються складні висловлювання.

2. Стоїчна фізика

Якщо стоїчна логіка — це про природу та межі людського пізнання, то стоїчна фізика займалася світобудовою як такою. До предмету фізики стоїки зараховували доволі широкий спектр тематик: космологія, вчення про буття як суще (онтологія), розумність природи, причинність, а також вчення про Бога (теологія).

Усі тіла Всесвіту поділялися на чотири категорії: субстрат, якість, внутрішньо визначений стан і зовнішньо визначений стан. Те, завдяки чому суще оформлене в категорії — пневма, вона ж — «розумне дихання», «творчий вогонь», природа або Бог. Бог у стоїків узагалі алегорично ототожнювався з міфологічним Зевсом, але на філософському рівні мислився як синтетичне об’єднання найважливіших потенцій і реалій космічного та соціального життя, найбільш тонка розумна субстанція.

Говорячи про розумність Бога, або пневми, стоїки мали на увазі, що вона причетна до Логосу, оскільки всередині пневми завжди є специфічна напруга («тонос»), тобто співіснування руху та спокою, притаманне тільки Логосу. Тож якщо пневма є діючим принципом причинного зв’язку, то Логос описує конкретні причини явищ. Потенційно всі елементи Логосу вже від самого початку містяться в пневмі, тому окремо їх ще називали «сім’яними логосами».

Отже, пневма здатна до самоструктурування, вона є творчою. Але оскільки космос, як впорядкована структура, розвивається в часі від початку до кінця, то інтуїція підказувала стоїкам, що, оформившись унаслідок дії пневми, космос колись має загинути в тому ж первісному вогні. А якщо цей вогонь незмінно творчий через Логос, то космос знову в ньому зародиться. Так космічні цикли будуть змінювати один одного нескінченно, і щоразу доля Всесвіту повторюватиметься однаково до найдрібніших деталей. Тож висновуємо, що стоїки були прибічниками вчення про «вічне повернення». В історії західної філософії, крім стоїків, такі погляди поділяли також Геракліт і Фрідріх Ніцше.

3. Стоїчна етика

Етика — це мета й кульмінація всієї філософської системи стоїків. Фізика зумовлює певну природу реальності, згідно з якою стоїк має діяти. Логіка постачає сувору нормативну базу для етико-правової аргументації. Так фізика й логіка «працюють» на етику.

В основі стоїчної етики лежить ідея про те, що людина прагне еудаймонії, тобто її кінцевою метою є гідне життя, яке визначається станом щастя. Еудаймонія досягається завдяки слідуванню чеснотам. Орієнтиром для доброчесної поведінки стоїка є природа, але не в натуралістичному сенсі (зокрема не в сенсі звичної для нас дихотомії «природа/цивілізація»).

Природне для стоїків — це безпосередньо очевидна межа, кордон індивідуального свавілля людини. Це також обмеженість людської здатності тлумачити світ, а значить, і діяти. У певному сенсі природа стоїків протилежна нашому уявленню про «незв’язаність умовностями», «первісний стан». Навпаки, природа — це стан відповідності абстрактному поняттю людини, на противагу тваринам чи «нерозумній природі». Тому формула Зенона звучить так: «Жити згідно з природою — це те саме, що жити згідно з чеснотою».

Все суще з погляду етики ділиться на благо, зло та «серединні речі» («адіафора»). Благо, добро — це все, що є морально довершеним, а таким може бути тільки те, що відповідає чеснотам. Зло — це пороки, тобто відхилення від доброчесної поведінки. Серединні речі — це все, чим можна добре або погано користуватися, тобто всі зовнішні речі, зокрема ті, які люди помилково вважають злом: бідність, хвороби, вигнання, смерть тощо. Варто зазначити, що, незважаючи на індиферентність серединних речей відносно абсолютної мети, вони не є однаковими за своєю відносною цінністю.

Стоїки ранжували серединні речі за принципом наближення до природної мети: те, що сприяє чесноті (відповідає природі) — це бажані серединні речі; і навпаки: те, що не сприяє або перешкоджає чесноті (не відповідає природі) — небажані серединні речі. Скажімо, здоров’я, краса, багатство — це бажані серединні речі. Смерть, хвороба, бідність — небажані серединні речі.

Чотири основні («кардинальні») чесноти стоїків, які ведуть до еудаймонічного життя — це мудрість, мужність, поміркованість та справедливість.

• Мудрість (розсудливість, вирозумілість) — знання про те, що є злом, що добром, а що — серединними речами. На практиці мудрість — це уміння бачити речі такими, якими вони є.
• Мужність (сміливість) — знання того, що є страшним, а що не є страшним. Тобто що є, а що не є вартим ухиляння. Мужність є запорукою здатності діяти належним чином попри страх, хвилювання тощо.
• Поміркованість (второпність) — знання того, що є вартим, а що не є вартим пожадання. На практиці це здатність діяти, уникаючи впливу пристрастей, загалом дисциплінованість.
• Справедливість — віддання належного всім і в усьому. Йдеться не лише про віддавання належного людям, богам та Всесвітові, а й засадам, уявленням, душевним порухам та спрямуванням. Отже, справедливість — це узагальнення та підсумок трьох інших чеснот, вона займає серед них чільне місце, в цьому проявляється суспільне спрямування стоїчної етики.

Зрештою, до етики прилучається вчення про державу, суспільство і право, яке розвивали всі стоїки. Спільність життя людей («койнонія біон») диктується людською природою, яка, властиво, є суспільною. Закон природи є однаковим для всіх, сама природа спонукає любити людей. Відтак справедливість до інших індивідів є основою права. Мудрець сприймає природний закон як внутрішній моральний імператив. Але оскільки не всі люди здатні підкорятися закону виключно з повноти моральної свідомості, то суспільство потребує писаних законів.

Серйозне та послідовне ставлення до природного права неминуче призводить до ідеї про рівність усіх людських істот, а значить — про безпідставність роз’єднання людей за будь-якою ознакою. Стоїки вважали істинною формою об’єднання «космополіс» — спільноту богів та людей, керовану єдиним законом. На практиці космополітизм стоїків міг уживатися з локальним патріотизмом: стоїки могли бути віддані батьківщині так, як був відданий Афінам Сократ — через свідоме виконання обов’язку щодо ближніх і полісу. Суперечність між обов’язками стоїків перед локальними спільнотами та космополітизмом знімається, якщо врахувати, що суспільні обов’язки ранжуються в певній логічній послідовності:

Слід зазначити, що етика не лише стала домінантною та самодостатньою темою для Пізньої Стої, а й мала далекосяжний вплив на західну цивілізацію, про який іноді не зовсім заслужено забувають. Про це поговоримо далі, в останній частині нашого огляду.

III. Вплив та рецепція стоїцизму

1. Стоїцизм і римське право

Низка концепцій стоїчної філософії навіть за побіжного розгляду перегукується з базовими правовими доктринами римських юристів:

• концепція природного права як іманентного людській природі еталону справедливості, на підставі якого оцінюються писані закони;
• ідея рівності всіх людей, незалежно від будь-яких ознак (раси, походження, статі, поглядів тощо);
• захист гідності дискримінованих осіб, зокрема жінок та рабів, що випливає з попереднього пункту;
• ідея справедливості як здатності віддавати кожному належне;
• ієрархія обов’язків;
• законодавче визнання періодів дитинства та статевої зрілості.

Немає однозначних доказів того, що всі ці ідеї прийшли в римську юриспруденцію прямо зі стоїчних текстів. Але якщо врахувати, що в період Пізньої Стої філософія стоїків поширилася серед чиновників, юристів, сенаторів та можновладців, це не здається зовсім неможливим.

Зокрема французький дослідник XIX ст. Фірмен Лафер’єр висунув гіпотезу, що провідні римські юристи Ґай (120—180), Папініан (142—212), Ульпіан (170—223), Павл (160—230) та Марціан (III ст.) сприйняли ці ідеї, наслідуючи доктрину юриста Марка Антистія Лабеона (50 р. до н.е. — 20 р. н.е.), який зі свого боку перебував під сильним впливом Хрісіппа, Панетія, Ціцерона, а також пізніх стоїків. Детальніше про це можна прочитати в аналізі його дисертації тут.

2. Стоїцизм і християнство

Стосунки стоїцизму та християнства досить складні. З одного боку, численні фрагменти в текстах стоїків навіть за поверхового сприйняття іноді дивовижно суголосні християнським догматам. Ба більше, вважається, що ідеї цих «праведних язичників» у II і III ст. настільки сильно позначилися на християнській літературі, що зазнали відповідного впливу ледь не всі отці церкви того періоду, включно з Августином, Оріґеном, Тертуліаном, Новатіаном, Лактанцієм, Амвросієм, Єронімом тощо.

Очевидні та приховані запозичення у християнських авторів зі стоїчних текстів стосувалися вельми широкого переліку тем: «природне» богопізнання, докази існування Бога, Слово-Логос, Провидіння, єдність світобудови, загальні проблеми тогочасної психології й антропології тощо. Дослідники говорять про тривання «стоїчного» періоду патристики щонайменше до середини III ст., а може, навіть до початку IV ст.

Єронім був переконаний у достовірності листування між Сенекою та Апостолом Павлом. Павлу також приписували цитування Клеанфового «Гімну Зевсу» в одному з Послань. Хоч обидва припущення хибні, проте показові.

Однак із IV ст. ставлення до стоїків у християнських авторів змінюється. Стоя перестає звучати як самодостатня школа, значно більше мовиться про окремих стоїків, до того ж не як адептів цілісної філософської системи, а як носіїв «загальної мудрості». Ідеал «апатеї», образ стоїчного мудреця відкидаються. З часом такі автори, як Августин і Тертуліан приходять до розуміння, що парадоксальним чином схожі, але неоднакові доктрини стоїків та християн у своїх крайніх висновках непоєднувані, а можливо, навіть суперечать одна одній. Утім в історії будуть знову й знову відбуватися спроби синтезу стоїцизму та християнства, як та, що проводилася Юстом Ліпсієм. Здається, ця тема залишається невичерпаною й дотепер.

3. Стоїцизм і психотерапія

Про можливість застосування стоїчних практик у психотерапії вперше серйозно заговорили американські психотерапевти Аарон Бек (1921—2021) та Альберт Елліс (1913—2007), які працювали в руслі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ).

Ідея КПТ полягає в тому, що для покращення емоційної регуляції в разі тривожних та депресивних розладів необхідно зосередитись на боротьбі з когнітивними викривленнями, якими ці розлади спричинені. Інакше кажучи, КПТ виходить із презумпції, що емоційні проблеми спричинені не зовнішніми подіями, а радше нашими ірраціональними переконаннями щодо таких подій. Те саме казали Епіктет та інші стоїки: «Людей турбують не речі як такі, а їхні уявлення про речі».

Щоб побачити очевидні зв’язки зі стоїчною філософією, варто назвати лише деякі прийоми, якими сьогодні послуговуються психотерапевти, що практикують в руслі раціонально-емоційно-поведінкової терапії (РЕПТ):

• досягнення когнітивної дистанції з травматичними подіями («Людей турбують не речі…»);
• постійна увага до своїх думок, дій та почуттів;
• обговорення ірраціональних вимог у формі сократичного діалогу;
• прийняття себе, інших людей та світу;
• уявлення про здорові та нездорові емоції;
• практика «раціональної емоційної уяви», яка нагадує стоїчну вправу «премедитаціо малорум» (уявне проживання негативних сценаріїв для позбавлення їх емоційної сили) тощо.

З огляду на істотну подібність методичних установок, серед сучасних психотерапевтів стоїчні практики отримали значне поширення зокрема завдяки популяризації цих підходів Дональдом Робертсоном, психотерапевтом та автором книг із сучасного стоїцизму.

Післямова

Щоб не робити цей текст безмежно довгим, нам доведеться на цьому зупинитися й не торкатися значної низки тем, пов’язаних зі стоїцизмом: і більш детального викладу доктрин, і різноманітних стоїчних технік, і стоїчного аналізу конкретних життєвих ситуацій, і глибшого розгляду творів конкретних філософів, і можливості застосування стоїцизму людьми різних професій, і досвіду сучасних практиків та інтерпретаторів стоїцизму, і багатьох інших, якими надалі з вами обов’язково поділиться наш проєкт Українська Стоя / Ukrainian Stoa.

Утім вважаємо, мета цього тексту буде досягнута, якщо він залишить у вас бодай загальні уявлення про історію розвитку стоїцизму, систему його філософії та зв’язок із рядом суміжних духовних явищ.

Водночас автор особисто вважатиме свою ціль реалізованою, якщо було хоча б трішки цікаво. Тим паче якщо вам захотілося дізнаватися про стоїцизм більше. А якщо ви впізнали в стоїцизмі щось користе чи близьке по духу й вирішили впустити стоїчну мудрість у своє життя, автор опиниться якнайближче до відчуття еудаймонії.

Михайло Юдін

Рекомендована література

Першоджерела:

• Сенека Л. А. Діалоги / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2016;
• Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017;
• Епіктет. Енхейридіон і фрагменти / Епіктет ; пер. О. Омецінського. — Буенос-Айрес : Видавництво Юліана Середяка, 1976;
• Epictetus. Discourses and Selected Writings / Epictetus ; Rober Dobbin (translation). — London : Penguin Classics, 2008;
• Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018;

Дослідницька література:

• Inwood B. Stoicism: A Very Short Introduction / Brad Inwood. — Oxford : Oxford University Press, 2018;
• Hadot P. The Inner Citadel / Pierre Hadot ; Michael Chase (translation). — Cambridge, MА ; London : Harvard University Press, 1998;

Сучасний стоїцизм:

• Ірвін В. Б. Жити змістовно. Філософія радості від античних стоїків / Вільям Б. Ірвін ; пер. з англ. Н. Палій — К. : Yakaboo Publishing, 2021;
• Pigliucci M. How to Be a Stoic: Using Ancient Philosophy to Live a Modern Life / Massimo Pigliucci. — New York, NY : Basic Books, 2018;
• Robertson D. How to Think Like a Roman Emperor. The Stoic Philosophy of Marcus Aurelius / Donald Robertson. — New York, NY : St. Martin’s Press, 2019.

Comments

comments