Ми знову й знову читаємо у засобах масової інформації, що перебуваємо «на початку завершення» пандемії. Хоча кількість нових заражень та смертей і досі зростає, мільйони людей вже вакциновано, тож тепер ми принаймні бачимо славнозвісне світло в кінці тунелю. Попри занепокоєння щодо того, як нам вижити впродовж наступних кількох місяців, ми вже можемо видихнути з полегшенням. І ми заслужили на нього, оскільки найбільш гнітючою рисою пандемії якраз і було те, що ми не бачили з неї виходу: відчуття кінця світу мляво тривало і, здавалося, що воно ніколи не завершиться. Тепер здається, що цей кошмар незабаром закінчиться, ми спробуємо якомога швидше стерти його з пам’яті і повернутися до нормального життя. Деякі інтелектуали з їхньою схильністю віднаходити глибше значення у кожній катастрофі навіть почали вбачати у знаменитому рядку з гімну до Патмоса Фрідріха Гельдерліна: Wo aber Gefahr ist, wächst das Rettende auch («Але там, де небезпека, росте і те, що порятує») певну релевантність до того скрутного становища, в якому ми опинилися1. У чому саме полягає ця релевантність? Чи йдеться просто про те, що наука врятувала нас, у рекордні терміни винайшовши вакцину? Чи, можливо, про те, що пандемія нагадала нам про нашу смертність та вразливість і в такий спосіб вилікувала нас від зарозумілості — що ми частина природи, а не її господарі?

Утім, було б значно доречніше повернути рядок Гельдерліна навспак: «Але там, де росте те, що нас порятує, є також небезпеки». І ці небезпеки численні; почнімо з попередження Всесвітньої організації охорони здоров’я, що «хоча пандемія коронавірусу була дуже серйозною, вона не обов’язково була “саме тією великою пандемією”, якої завжди остерігалися, і що світові доведеться навчитися жити з COVID-19»2. Справа не лише в тому, що до завершення пандемії ще далеко (кількість хворих і далі зростає), справа в тому, що на горизонті вже вимальовуються нові пандемії, глобальне потепління прогресує, пожежі та посухи знищують довкілля, економічні наслідки пандемії вдарять по нас пізніше — у 2021 році, — надавши новий стимул для соціальних протестів, цифровий контроль за нашим життям нікуди не зникне, проблеми з психічним здоров’ям вибухнуть з новою силою… Нам доведеться навчитися жити не лише з COVID-19, а з усією цією безладною мішаниною взаємопов’язаних феноменів. Ось чому ми зараз перебуваємо у найнебезпечнішому моменті усієї пандемії: розслабитися зараз означає заснути за кермом автомобіля, що швидко рухається звивистим шосе. Ми маємо прийняти чимало рішень, і багато з них не можна обґрунтувати науково — наш момент зараз є моментом радикального політичного вибору.

Це правда, що, можливо, наука нас врятує. Ґрета Тунберґ мала рацію: ми повинні довіряти науці. Однак, згідно зі справжнім науковим духом, ми маємо також визнати дві речі, на які звернув увагу Юрґен Габермас3: ми не просто довідалися щось нове, ми також довідалися, скільки всього ми ще не знаємо; окрім того, нам довелося діяти в надзвичайно непрозорій ситуації, де ми не знали, якими будуть наслідки наших дій. Це незнання стосується не лише самої пандемії — тут принаймні у нас є експерти, — а й також (і навіть більшою мірою) її економічних, соціальних та психічних наслідків. Справа не тільки в тому, що ми не знаємо, що насправді відбувається. Ми знаємо, що ми цього не знаємо, і саме це незнання є соціальним фактом, воно вписане в те, як діють наші інституції.

Ми повинні піти тут навіть на крок далі: справа не лише в тому, що ми дедалі більше знаємо про те, як багато всього ми ще не знаємо, справа в тому, що іноді здається, немов сама реальність працює так, наче вона забула власні закони. Ми всі знаємо жарт про «знання в реальному»: камінь знає, якому саме закону він має коритися, коли падає і т. д. Однак базовий урок квантової фізики полягає в тому, що сама природа не знає усіх своїх законів, саме тому Альберт Айнштайн з такою тривогою сприйняв квантову фізику та її базову передумову про невизначеність природи. Для Айнштайна це просто означало, що квантова фізика є неповною теорією, яка не бере до уваги певні невідомі змінні. Є своєрідна неперевершена іронія в тому, що, хоч і Айнштайн, і Нільс Бор обоє були атеїстами, найвідоміший діалог між ними стосувався бога. Айнштайн якось зауважив: «Бог не грає у кості», на що Бор різко відповів: «Перестань вказувати Богу, що йому робити». У цій суперечці йшлося не про бога, а про природу всесвіту: Айнштайн ніяк не міг прийняти той факт, що сама природа є у певному сенсі «неповною». Схоже, що сучасна пандемія визнає рацію за Бором.

Така невизначеність, яка сягає аж до субатомного рівня, відкриває простір для наших інтервенцій — однак лише у тому разі, якщо ми повністю її приймемо, тобто якщо ми відкинемо детермінізм в його двох основних версіях — натуралізму та божественного провидіння. Словенський теолог, який відстоює думку, що церкви мають лишитися відчиненими, попри карантинні обмеження, відповів на закид, що внаслідок цього буде втрачено багато життів, відверто та просто: «Місією церкви є не здоров’я, а спасіння». Одним словом, смерті та страждання тисяч людей не мають значення, якщо йдеться про їхнє спасіння у вічності через бога…

Це саме те, чим мати Тереза займалася у Колкаті: її місія полягала в тому, щоб подбати про «голодних, голих, бездомних, калік, сліпих, прокажених, усіх тих людей, які відчувають, що вони нікому не потрібні, що їх ніхто не любить, що суспільство про них не турбується»4 — однак, як це продемонстрували її критики, більше, ніж їхнім здоров’ям, вона переймалася їхнім спасінням та наверненням у католицизм на смертному одрі5. Тож нам нескладно уявити, що вона робила б зараз, коли світ спустошує пандемія: жодних вакцин, жодних респіраторів, просто духовні втішання у сірих палатах в останні години наших життів… І ми також можемо уявити, що трапиться у недалекому майбутньому, якщо пандемія залютує зі ще більшою силою (через нові мутації вірусу) і зробить вакцини неефективними: люди почнуть вмирати навіть більш масово, аніж це було під час пандемії іспанського грипу, і, не маючи жодного розуміння, як зупинити пандемію, влада вимушено обмежиться тим, що просто надаватиме посильну допомогу людям, які помирають, включно з ліками, що дозволять померти без болю. Тоді як церква, щоб полегшити загальне пригнічення, займатиметься масовими наверненнями, обіцяючи вірянам спасіння…

Відтак остаточний вибір, що стоїть перед нами, найкраще схоплює початок тексту, який Вуді Аллен написав у 1979 році: «Сьогодні більш, ніж будь-коли раніше, людство перебуває на роздоріжжі. Один шлях веде до відчаю та повної безнадії. А інший — до цілковитого винищення. Помолімося, щоб нам вистачило розуму зробити правильний вибір»6. Правильний вибір полягає в тому, щоб визнати та прийняти відчай і повну безнадію того скрутного становища, в якому ми опинилися: тільки якщо ми пройдемо через цю нульову точку, ми зможемо створити нове прийдешнє суспільство. Неправильний шлях може привести нас до нового розділеного суспільства, у якому привілейована меншість житиме в ізольованих закритих анклавах, тоді як більшість животітиме у варварських умовах. Сьогодні більш, ніж будь-коли, егалітарність є не просто розмитим ідеалом, а нагальною необхідністю: вакцини для всіх, всесвітня система охорони здоров’я, глобальна боротьба з глобальним потеплінням… Ось невеликий та неочікуваний крок у цьому напрямку: Угур Шахін, голова компанії BioNTech, турок, який мешкає в Німеччині і який відіграв ключову роль у розробці найкращої на сьогодні вакцини, сказав в інтерв’ю наприкінці 2020 року: «Наразі все виглядає доволі кепсько — утворюється дірка, оскільки поки немає інших схвалених вакцин, і нам доводиться заповнювати цю нестачу нашою власною»7. Це той неймовірний момент, коли голова компанії хоче, щоб його конкуренти стали сильнішими, бо знає, що тільки всі разом вони зможуть подолати пандемію.

Тож, мабуть, доречно було б завершити, повторивши добре відоме застереження, яке іноді додають, коли йдеться про світло в кінці тунелю: потрібно впевнитись, що це світло не є світлом фар іншого поїзда, який мчить у тому тунелі нам назустріч.

Примітки:

  1. https://www.swr.de/swr2/literatur/hoelderlin-geburtstag-trost-auch-in-der-coronavirus-krise-104.html
  2. Світова організація охорони здоров’я застерігає, що COVID-19 «не обов’язково є саме тією великою пандемією»: https://www.theguardian.com/world/2020/dec/29/who-warns-covid-19-pandemic-is-not-necessarily-the-big-one
  3. https://www.fr.de/kultur/gesellschaft/juergen-habermas-coronavirus-krise-covid19-interview-13642491.html.
  4. https://en.wikipedia.org/wiki/Missionaries_of_Charity
  5. Див.: Christopher Hitchens, The Missionary Position: Mother Theresa in Theory and Practice, London: Verso Books 2013.
  6. https://www.nytimes.com/1979/08/10/archives/my-speech-to-the-graduates.html
  7. https://www.theguardian.com/world/2021/jan/05/covid-vaccinations-slow-start-around-world-dose-reality

Переклад Павла Шведа

Літературне редагування Юлії Білоус

Comments

comments