Львівські поборники традиційної моралі, які погрожують зірвати форумну презентацію дитячої книжки від видавництва «Видавництво», поводяться вкрай нераціонально.
Маю на увазі не свій погляд. Тобто не власну раціональність. А саме їхню.
Якщо виходити з їхніх поглядів і страхів, вони б НЕ мали бути зацікавлені в поширенні ідей про існування родин, де двоє матерів або двоє татів виховують дитину.
Найефективніший спосіб НЕ дати розповстися «гідрі толерантності» і «сатанізму» – це НЕ збільшувати кількість людей, які це читатимуть. Тобто – не множити «зло» (як вони його розуміють).
Що ми побачили за останні дві доби?
Ми побачили, що про книжку Лариси Денисенко дізналися всі. Навіть ті, хто й не збирався їхати завтра до Львова або зовсім далекі від дитячої літератури. Книжку, вже поширену в електронному форматі через «УП», прочитають тисячі людей. На Форумі вона розлетиться, як київська перепічка в голодні дев’яності. Про цю книжку говоритимуть усі, писатимуть усі. Вона буде всюди, бо останні два дні це показали.
Геніальний SMM мимоволі!
І навіть якщо вони прийдуть зривати форумну презентацію, і навіть якщо щось зірвуть, залякавши організаторів, гостей і дітей Форуму, це ЖОДНИМ чином не зарадить поширенню ЖОДНИХ ідей. Бо в сучасному світі таке неможливо заборонити. Як неможливо заборонити зелену енергетику, електромобілі чи криптовалюту.
Тобто, боротьбу за душі і мізки вони програють уже на старті. І – за великим рахунком – просто виконують роль безплатних рекламістів дитячої літератури.
Говорять про піар. Але який піар… На Бога! Заявити ще раз: «Ми – проти!»? Ніби хтось ще цього не знає… Крайній консерватизм в агресивно-насильницькій версії має надто обмежений вплив на суспільство. Навіть ті ж традиційно-консервативні верстви, до яких вони мали б апелювати, на таке не підпишуться. Не тому, що не поділяють їхніх поглядів або страхів щодо дражливої тематики. А ще й тому, що добра половина цих організацій апелює до поганських назв і символів. Їхній союз із, наприклад, частиною львівської (ширше – галицької) християнсько-консервативної публіки здається зовсім проблематичним. Думаю, люди воцерковлені швидше б могли знайти спільну мову з доброю католичкою Ларисою Денисенко, ніж із рядовим представником організації «Чорне долото» чи «Зелені обценьки».
Розгромити презентацію дитячої книжки – не тільки цілковите шапіто, а й демонстрація того, що «Вася – голий» більш ніж абсолютно. Агресія як єдиний спосіб реалізації своїх поглядів? Крім того, що дико, це зовсім неефективно. Набагато ефективніше піти до церкви і помолитися за навернення заблуканих душ.
Я, наприклад, проти нічних мотоциклістів у себе під вікнами. Можливо, добра половина Оболоні поділяє мої погляди. Але влаштовувати якісь акції проти них – смішно. Я точно знаю, що таких людей з часом карають невидимі божества наших доріг. І пробачаю їм усі гріхи заздалегідь. Мені вистачає терпимості для нічних мотоциклістів.
Тож маємо типову гоголівську унтерофіцерську вдову, яка сама себе вишмагала. Так поборники боротьби зі “злом” показують себе тими, ким завжди були – підлітковою субкультурою, яка не здатна прорахувати навіть один свій хід (не кажучи вже про два чи три) без того, щоби не облажатись і не підняти себе на глум.
Андрій Бондар
Оригінальний допис було опубліковано на особистій сторінці Андрія у Facebook.
